ДОСВІД ШВЕЦІЇ. ЯКІ СЛУЖБОВЦІ ПОТРІБНІ КРАЇНІ.

Останні два роки ми перебуваємо в стані безперервного реформування та переформатування країни. Всі сфери її життєдіяльності, сектори та вертикалі огорнуті змінами. Включно з горезвісною реформою державної служби України, для проведення якої Європа забезпечила нас фінансами, фахівцями та регулярними консультаціями. У травні 2014 року між Урядом України та Європейською Комісією, було підписано Контракт з розбудови держави (України). Згідно умов цього документу нашій державі надано Європейським Союзом 355 млн євро (!) на проведення реформ в Україні (державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; досягнення прозорості та конкурентоздатності у сфері державних закупівель, забезпечення доступу громадян до інформації тощо). З них, 250 млн євро Україною вже одержано, решта надійде у середині 2015 року за умови виконання певних зобов’язань.

В якості особи, яка в минулому тривалий період виконувала функції та завдання державного службовця України, зі знанням організації публічної служби в Україні та в деяких успішних країн-членів ЄС, в даній публікації пропоную до розгляду власні ідеї та рекомендації щодо покращення якості діяльності вітчизняних державних службовців.

Отже, переконана, що в першу чергу слід завершити розпочату ще попередньою владою оптимізацію кількості співробітників державних установ та інститутів.

Наприклад, зараз в Україні близько 83-х регулярних агенцій та інспекцій, а вистачило б одинадцяти. У Пенсійному Фонді – близько 40 тис. співробітників, Державна фіскальна служба України – приблизно 60 тис. Які ж-такі непосильні завдання виконують всі ці особи? Ознайомившись з думками певних експертів, я зрозуміла, що для функцій, які виконує хоча б згаданий Пенсійний,- достатньо було б і 1 тисячі осіб.

Нацбанку, з 11 тис. співробітників на майже 43 млн українців, протиставлю Шведський центрабанк, з лише 400 працівниками на 9 млн громадян. Глава НБУ робила офіційні заяви щодо необхідності скорочення персоналу Нацбанку до 2 500 осіб, навіть, етапи трансформації доступі на офіційному сайті НБУ, але жодних конкретних результатів чи звітів щодо стану їх виконання.

Головне, паралельно зі скороченнями (оптимізацією) штатів державної служби України, не слід підраховувати економію Державного бюджету, а проводити прорахунки зі збільшення, бодай суто окладів, особам, які залишаються при виконанні обов’язків. Адже встановлення високого рівня оплати праці новій генерації держслужбовців, сприятиме підвищенню престижу цієї праці незалежно від рівня чи сфери впливу державного органу/установи. Особисто я не поділяю існуючих захоплень поточною тенденцією збільшення оплати лише особам, які проводитимуть антикорупційні розслідування. Для капітального ремонту держави, підходи до реформ мають бути комплексним, незалежно від сфери. Окреслений вище підхід, допоможе нам змінити у свідомості співгромадян ставлення до вступу на держслужбу з меркантильного для лобіювання бізнес інтересів «за дорого», на патріотичне прагнення власноруч сформувати потужний бренд своєї країни. Принагідно: нещодавно, за підтримки Благодійного Фонду ім. Богдана Гаврилишина, відвідувала Королівство Швецію. Вразив своєю висотою рівень свідомості та стратегічного мислення шведів, а найбільше – широта довіри державній владі. Найпростіший приклад: як у столиці країни, так і на державному рівні функціонують дві організації: Stockholm business region та The Swedish Institute. Фінансовані коштом населення для розкрутки імені самого Стокгольму та Швеції у світі. Мета – поширення позитивного іміджу, ознайомлення інвесторів з перевагами столиці/країни, розповсюдження інформації про шведські моделі бізнесу та публічного управління серед іноземних молодих фахівців (міжнародні освітні програми за рахунок уряду Швеції) тощо.

Продовжуючи, вважаю, що для осіб старше 60 років слід розробити програми адаптації для продовження трудової діяльності поза державним сектором та змістити їх з державної служби, яку слід тотально омолоджувати. Адже тягар перенасиченого комуністичною ідеологією минулого, обтяжує роздуми і рішення державних службовців поважного віку. Натомість, «давній гвардії», слід запропонувати членство на громадських засадах без будь-яких повноважень у новостворених дорадчо-консультативних радах при центральних органах державної виконавчої влади.

Для обох випадків скорочено-зміщених посадовців, слід розробити та запустити в дію, Державну програму адаптації до непублічного ринку праці осіб звільнених з державної служби України.

Згідно чинного законодавства існує два шляхи зарахування на державну службу: конкурс та стажування. Переконана, що дані підходи віджили і не виправдали себе. На мою думку, слід ґрунтовно змінити порядок та процедури відбору майбутніх працівників державних органів. В якості першого відбіркового туру кандидатів та зайняття посад осіб уповноважених на виконання окремих функцій держави, з метою перевірки їх базових знань щодо державного устрою України, системи її органів, ключових засад законодавства, регламентуючих діяльність державних органів та установ тощо впровадити анонімні онлайн тести. Другий тур - відкритий конкурс, має слугувати перевірці персональних якостей, знання іноземних мов кандидатами відібраними у 1-ому турі, володіння основами державного протоколу та етикету, відповідності професійного досвіду бажаній посаді та, головне, наявності власного бачення змін та удосконалення проблемних ділянок і прогалин майбутньої сфери діяльності. Існуюче сьогодні стажування, має стати завершальною стадією, лише для «акліматизації» в новому середовищі, а не як шлях зарахування на держслужбу. Висококваліфікованих державних службовців до 60 річного віку, слід переатестувати, згідно всіх вищезазначених пунктів, проявивши лояльність лише при перевірці знань іноземних мов, спростивши її та/чи розрахувати виконання на певний період часу.

Щодо неосвіченості та невідповідності кандидатів та осіб, які вже перебувають на посадах держслужбовців, маю незліченну кількість ганебних історій. Ось дві: Міністерство, з етичних міркувань, уникну назви, 2011 року насичилось горе-фахівцями, які навіть, не вміли факси відправляти і затято сперечались щодо існування автора Цивільного кодексу. В другій історії, секретар структурного підрозділу, який опікувався міжнародними зв’язками в центральному органі державної влади, за понад 15-річний стаж своє праці, не володіла, елементарно, хоч би англійською мовою. Щодо зовнішнього вигляду, інтелектуального рівня та масштабів мислення чималої кількості помічників-консультантів народних депутатів України, і марнувати простір колонки не буду.

До речі, ті з останніх, які співпрацюють з депутатом на регулярній оплатній основі за строковим трудовим договором, мають ранг та категорію державних службовців прирівняну до глави районної державної адміністрації. Чи можна прирівняти цих осіб за професійними характеристиками? Щоправда, на разі існують певні коливання для позбавлення народних депутатів та армії їх помічників статусу державних службовців. Як колишня помічниця члена Парламенту, проявляючи помірковану громадянську позицію, визнаю дану зміну необхідною. Навіть, на народних депутатів слід було б її поширити. Адже, службовцями для держави їх заледве назвати можемо та й присвоєнням рангів і категорій, не навряд чи спонукаємо їх діяти на користь та в інтересах громадян.

Загалом же, існування «системи ранжування» державних службовців, вважаю інструментом «вбивства» стрімкого розуму в дії. Для прогресивно-мислячих людей на державній службі створили Прокрустово ложе для руйнації їх суспільно-політичної активності. Оскільки, просування по кар’єрній драбині залежить, в першу чергу від тривалості перебування на ній. Ситуація: принесла особа користь на своєму робочому місці чи ні, а 2 роки, наприклад, минули. Ця особа просувається вище до службі, стає дрібним начальничком. Вступаєте на службу Ви, особистість з томами власних наукових праць, вільним володінням іноземними мовами, відчуттям світових політичних тенденцій і т.д., а Вас жбурляють на пару років на 0-й рівень, в підпорядкуванням самодуру рекордсмену/рекордсменці за кількістю сидіння на Ютубі в робочий час і ніяк інакше, бо Dura lex sed lex…

Загалом же, нам слід переосмислити суть законодавчої функції парламенту. Для початку, бодай, зупинити реєстрацію та ухвалення проектів законів конвеєрним потоком. Нам потрібно заблокувати демонстрацію депутатської псевдо-активності законоініціативним шляхом. Суспільство вимагає не пленарних шоу, а плідного прийняття винятково актуальних законодавчих змін, які не потребували б довготривалої адаптації до чинного законодавства, а вже після набуття чинності (не довше одного календарного місяця) одразу могли б застосовуватись на практиці та враховували б інтереси максимально широкого кола громадян.

На майбутнє ж, я переконана, для реального посилення ролі громадян в прийнятті загальнодержавних рішень та одержанні законодавчих інструментів впливу на своє життя, слід запозичити успішний досвід європейських держав. Наприклад, в Королівстві Швеції правом вносити на розгляд Ріксдагу (Парламенту, до речі, однопалатного) законопроекти наділений лише Уряд. Направити на урядовий аналіз законодавчу пропозицію може широке коло владних суб’єктів: Міністерства, Державні агенції, члени Парламенту, але на пленарні засіданні Ріксдагу виносяться законопроекти виключно після аналізу та редакції Уряду. Деякі ініціативи, за рішенням Уряду, можуть і не потрапити до Зали пленарних засідань з ряду підстав. Напряму, в Апараті Парламенту, жоден депутат Ріксдагу не реєструє тони своїх, не завжди мудрих, ініціатив. Тому, праця Ріксдагу сповнена справжньою законодавчою діяльністю з обговорень вже якісно-укладеного тіла законопроекту. Натомість, ми з вами, вимушені жити в умовах регулярних атак піар-потоків позбавленого суті тексту, які на галактичні роки віддалені від предмету регулювання обговорюваного законопроекту.

Отже, в першу чергу слід звузити коло суб’єктів законодавчої ініціативи. Натомість, наділити правом законодавчої ініціативи самих громадян. Практично так: певна група громадян гуртується для розробки проекту (-ів) законодавчих змін щодо врегулювання актуальної проблеми. Ініціативна група збирає підписи чітко-визначеної Законом кількості українців та подає на реєстрацію до Парламенту. Наприклад, полякам, потрібно зібрати 100 тисяч підписів населення, угорцям та італійцям 50 тисяч підписів, словенам всього 5 тисяч, а іспанцям аж 500 тисяч підписів.

Корисним, на мою думку, було б також запозичення вдалої практики Чехії, де право законодавчої ініціативи закріплено за представницькими органами регіонального самоврядування.

Надважливо державній службі бути мобільною. Електронне врядування (до речі, процес в дії, в певних містах цілком активоване), неодмінне висвітлення свої діяльності та базової інформації щодо статусу і повноважень англійською мовою. Принагідно, готуючи даний матеріал, з метою перевірки актуальності англомовності вітчизняних міністерських сайтів, просто загуглила «Міністер…» та натисла «Ентер». Вгорі списку результату виявилось Міністерство освіти. Клікнула на перший же гуглівський лінк і переді мною повстала чудова креативна лише україномовна сторінка. Згодом, як носій мови своєї Батьківщини, натисла вірні кнопки – і ось він, офіційний двомовний веб-сайт (eng/ukr). Та, підкажіть мені, будь ласка, як же бути зі стартовою красою сайту іноземцям? Яку кнопку тиснути? Що обрати? Таке важливе відомство як Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ взагалі не має англомовної версії свого веб-сайту. Вірно мені зауважують іноземці: «..ми не розуміємо хто і за що в Україні відповідальний….»

Відверто, - не маю морального права дорікнути українській владі в цілковитій бездіяльності, але інформаційне поле щодо результатів її активності пустує. Суспільству бракує регулярної інформації щодо поточного стану виконання домовленостей та обіцянок, програм та проектів. Статистичні, аналітичні, будь-які офіційні дані про здійснені трансформації державного рівня слід невідкладно подавати суспільству, а також міжнародній спільноті. Адже, з одного боку, всі володіють інформацією щодо письмово закріплених міжнародних домовленостей, а з іншого, ці обіцянки стають невловимими привидами, стан виконання яких невідомий українцям. В той же час, над забезпеченням реалізації підписаних угод, можуть працювати цілі апарати державних відомств, а суспільство про цю діяльність несвідоме. Тому, в рамках справжніх змін, владі слід налагодити адекватний і безперервний канал прямого та зворотного зв’язку з нами і, до речі, такий хід є взаємовигідним! З цього кроку ми започаткуємо налагодження довіри між державними службовцями та громадянами, а поняття «державної служби» почнемо змінювати на «службу державі»…

Підготувала Лященко Тетяна,
правознавець, державний службовець
7 рангу, 4 категорії
 

26.05.2015