Досвід Швейцарії. Звіт Павла Черкашина.

Дипломатична служба Швейцарії

Довгий час Швейцарія не мала власної дипломатичної служби, а її контакти із зовнішнім світом носили обмежений характер «ad hoc», тобто час від часу і в разі необхідності. Переговори велись переважно між членами самого Швейцарського союзу, тобто кантонами, які укладали військові союзи між собою. Перший з них був створений 1291 року кантонами Швіц, Урі та Унтервальден, що поклало початок майбутньому формуванню Швейцарської Конфедерації. Переговори з сусідніми країнами довгий час були переважно про мир з Австрією чи Францією після чергових конфліктів, а також договори про постачання найманців на службу в Францію, Іспанію чи Папську державу. З останньою, до речі, цей договір, укладений 1506 року, існує і до сьогоднішніх днів у вигляді швейцарської гвардії, яка охороняє Папу Римського у Ватикані.

Цікавою є роль особистостей в швейцарській історії, які не перебуваючи на дипломатичній службі чи інших переговорних посадах, взяли на себе відповідальність і стали в результаті видатними дипломатами, що змінили долю країни. Так, ініціатива зробити останній крок до повного міжнародно-правового суверенітету країни в умовах, що склалися наприкінці Тридцятилітньої війни, походила не від колегіального представницького органу швейцарських земель чи окремої землі, а від базельського бургомістра Йогана-Рудольфа Веттштайна. У 1647 році, отримавши вірчі грамоти від усіх 13 кантонів Швейцарії, він вдало проявив свої дипломатичні здібності, представивши та довівши право Швейцарського союзу на незалежність. Як наслідок, імператор Фердинанд ІІІ видав указ про вивільнення Швейцарії, який невдовзі став одним з пунктів Вестфальського миру 1648 року.

На початку ХІХ століття, на Віденському конгресі 1815 року, який мав визначити подальший устрій Європи після Наполеонівських війн, постало питання про представництво Швейцарії задля переговорів з метою захисту державної незалежності, визнання територіальних здобутків і нейтралітету. Оскільки на той час існували різні, подекуди різко протилежні, погляди швейцарців на майбутнє своєї країни та її складових, на Віденський конгрес поїхали три представники Швейцарського союзу, представники Берну, які за сумісництвом представляли центрально-швейцарські кантони, а також делегати Во та Аргау, які відстоювали і права Тічино та Санкт-Галлену. Позицію незалежності і входження Женеви до Швейцарського союзу відстоював її місцевий державний діяч і дипломат Шарль Пікте де Рошмон. Саме він став автором декларації про нейтралітет Швейцарії 1815 року.

До 1860 року Швейцарія мала лише дві закордонні дипломатичні місії – у Парижі (перша дипломатична місія, яка відкрилась 1798 року) та Відні. Офіційно ж швейцарське зовнішньополітичне відомство було засноване 1848 року під назвою Федеральний політичний департамент. Головою департаменту був один з 7 міністрів, який на рік обирався президентом Швейцарії і водночас очолював ФПД. У 1914 році норму про зміну глави ФПД кожного року, так само як і пізніше про те, що ця особа має бути президентом - було скасовано.

Сучасна зовнішньополітична служба Швейцарії з 1979 року має назву Федеральний департамент закордонних справ (далі – ФДЗС). До її складу входять 173 дипломатичних представництва, в яких працює 350 дипломатів і 540 консульських агентів. Головними цілями зовнішньої політики Швейцарії є незалежність, безпека і добробут країни, а у своїй роботі вона керується цінностями подолання бідності в світі, поваги прав людини, сприяння демократії, охороні та збереженню природних ресурсів, мирному співіснуванню народів.

Кандидат на роботу в зовнішньополітичній службі Швейцарії має відповідати наступним критеріям: мати швейцарське громадянство, бути не старшим 35 років, не мати судимостей за скоєння кримінальних злочинів, володіти 3 мовами (2 з них мають бути офіційними швейцарськими мовами – німецька, французька, італійська), мати університетський диплом. Професійний досвід є перевагою. Для того, щоб влаштуватися на дипломатичну службу, кандидат має подати заяву до ФДЗС і пройти конкурс з 3-4 етапів. Він передбачає роботу спеціалізованої комісії, яка визначає 220-280, потім 80, 30-40 і врешті-решт -10-20 успішних кандидатів, які і стають новими співробітниками відомства кожного року. Повторна заява і конкурс для особи, що бажає працювати в ФДЗС є неможливою. Часто кар`єра дипломата починається з проходження стажування в ФДЗС, після якого особа зараховується в штат.

Як відомо, Швейцарія має 4 офіційні мови: німецьку, французьку, італійську і ретороманську. Кадрова політика ФДЗС вибудована таким чином, щоб на дипломатичній службі були представники всіх 4 мов пропорційно кількості їх носіїв в країні. Таким чином, найбільше співробітників володіють німецькою мовою, найменше – італійською чи ретороманською. Тому неформально говорять, що найменш бажаним кандидатом на швейцарську дипслужбу буде німецькомовний чоловік, а найбільш – італомовна жінка.

Сьогодні в багатьох країнах світу існує велика дискусія про гендерний баланс у політиці і дипломатії. Швейцарія не була винятком і 2003 року там, як частина статті конституції про рівні можливості, була введена непряма квота для жінок-послів. Однак, 2012 року вона була скасована, встановивши гендерний паритет між чоловіками і жінками під час процесу влаштування на дипломатичну службу. Тим не менше, 2013 року вперше кількість жінок, яких обрали на роботу в ФДЗС, перевищила кількість чоловіків. 2014 року Федеральний міністр закордонних справ Швейцарії Дід`є Буркгальтер, відповідаючи на запитання журналістів про те, чому було прийняте рішення про скасування квоти, зазначив: «Незважаючи на те, є вони чоловіками чи жінками, враховується їхній потенціал і саме його нам потрібно брати до уваги у процесі відбору кандидатів». Таким чином, Швейцарія робить акцент не на штучній квоті, а на рівності можливостей реалізації компетентності і потенціалу своїх дипломатичних кадрів. Наразі жінки становлять 30% швейцарського дипломатичного корпусу, а 18 з них мають дипломатичний ранг посла і очолюють дипмісії. Першою жінкою-послом Швейцарії стала Франческа Пометта 1977 року.

Кожен швейцарський дипломат перебуває на своїй посаді близько 4 років. Після цього відбувається процес ротації кадрів відповідно до якого, більшість (80%) працівників направляються на роботу в ту країну, яку вони зазначили у заяві. Близько 20% кадрів отримують інші посади, залежно від їх освіти і досвіду, а також рішення Державного секретаря ФДЗС. Крім того, існує спеціальний комітет, який визначає підвищення рівня кваліфікації, а також перекваліфікацію співробітників.

Не в одній дипломатичній службі світу існує різний погляд на те, якому типу дипломатів надавати перевагу – спеціалістам (фахівцям, що концентруються в своїй роботі на певному питанні, країні чи регіоні) або генералістам (фахівцям, яких характеризує гнучкість, вміння швидко адаптуватися до будь-яких умов, обставин і завдань, оперативно приймати якісні рішення). Швейцарія переконливо надає перевагу генералістам, посилаючись на наступні аргументи: обмежена кількісно кадрова мережа дипломатичної служби, підготовка дипломатів до роботи в малій, проте ефективній групі співробітників, готовність дипломата до кризових ситуацій сучасності. При цьому дипслужба має фахівців з питань міжнародних організацій, фінансів та економічних справ, які гармонійно поєднуються в роботі з генералістами у будь-якій дипломатичній місії. «З генераліста завжди можна підготувати спеціаліста», - говорять в ФДЗС. А існування славетних швейцарських переговірників і посередників забезпечується в більшій мірі завдяки вмінню бути ефективним кризовим менеджером, володінню необхідним гнучким підходом та багатим досвідом.

Нещодавно в ФДЗС з`явилась інновація - принцип фінансової самостійності і гнучкості закордонних дипломатичних установ. Він полягає у тому, що кожен голова дипломатичної місії може на власний розсуд розпоряджатися виділеними на установу коштами. Це зовсім не означає витрат, які не пов`язані з професійною діяльністю. Навпаки. Кожному представникові місії як і самому собі, голова може виділити кошти на проходження навчання, тренінгу, мовних курсів, ділову подорож, організацію події, якщо такі заходи є необхідними для покращення професіоналізму співробітника, його розвитку, розуміння специфіки та покращення стосунків з відповідною країною.

Призначення на дипломатичні посади людей не з системи ФДЗС є дуже рідкісним. Крім того, не існує жодних політичних призначень, зважаючи на партію(-ї), яка знаходиться при владі, адже Швейцарія має сталий уряд, до якого входять всі парламентські партії.
На сьогодні Швейцарія має 90 очільників дипломатичних місій. Їх середній вік становить 40-50 років. Наймолодшому послу протягом історії країни було 29 років, а сьогодні - 37. 

Більшість швейцарських закордонних представництв складаються за формулою «1+2», тобто, посол і два дипломати. Великі посольства як за штатом, так і за навантаженням, Швейцарія має в 14 з 20 країн Великої двадцятки. Найбільше посольство Швейцарії знаходиться в Російській Федерації і налічує близько 100 співробітників.

48 дипломатичних місій побудовані за принципом інтегрованих посольств та існуватимуть в такому форматі до 2017 року. Вони наділені певною регіональною компетентністю, а також, крім самого посольства, мають ще й відділ Швейцарської агенції розвитку і співробітництва (SDC), яке надає фінансову та гуманітарну допомогу відповідним країнам. Прикладом інтегрованого посольства є Посольство Швейцарії в Україні. До його структури входить Швейцарське бюро співробітництва, а за регіональною компетенцією воно охоплює і двосторонні відносини з сусідньою нам країною – Молдовою. Таким чином, у самому Кишиневі Швейцарія не має посольства, а лише офіс Швейцарського бюро співробітництва, який представляє Посольство в Україні.

Генеральні консульства Швейцарії покликані підтримувати і посилювати економічні позиції країни в провідних економіках світу. Серед 29 генконсульств – 5 знаходиться у великих містах США, 3 – в Китаї, по 2 в Індії, Канаді і Бразилії, по 1-му в Австралії, В`єтнамі, ОАЕ, Пакистані, ПАР, Росії, Туреччині. Варто звернути увагу на стратегічну концентрацію генконсульств довкола території Швейцарії, у великих регіональних містах сусідніх держав – Марселі, Ліоні, Штуттгарті, Франкфурті, Мюнхені та Мілані. Давні дружні стосунки з країнами-сусідами – не є приводом закрити ці установи, навпаки – робота генконсульств посилює регіональну інтеграцію і надає додаткові можливості у плануванні та реалізації двосторонніх і багатосторонніх взаємовигідних проектів. Одним з таких прикладів є проект Базельського аеропорту, який став регіональними «повітряними воротами» за участі Швейцарії, Франції і Німеччини. Інший – мережа транзитних транспортних коридорів, побудована крізь Альпи за участі Швейцарії, Німеччини та Італії і покликана забезпечувати транспортний рух по життєвоважливій для Європи вертикалі «Північ-Південь». Таким чином, це свідчить про баланс пріоритетів економічної дипломатії Швейцарії, яка концентрується на регіональних і глобальних можливостях.

Отже, сьогодні дипломатична служба Швейцарії має імідж однієї з найпрофесійніших та найефективніших у світі. Це підтверджує високий рівень відбору, підготовки та компетентності дипломатичних кадрів, вдалі ініціативи в реалізації національних інтересів країни, розвитку міжнародної економічної співпраці, а також підтримки миру і безпеки в світі.

Павло Черкашин
 


20.01.2015