Досвід Німеччини. Звіт Рабінович Марини.

Координатор групи «Німеччина-2014»

за підтримки Фонду Богдана Гаврилишина
Учасниця Канадсько-української
парламентської програми-2013
студентка 4 курсу ЕПФ ОНУ імені І.І.Мечникова

 

Стіна, яка об'єднала Націю

Із часів проголошення незалежності України та особливо наразі, під час безпрецедентної кризи вітчизняної державності, серед науковців та громадськості тривають дебати щодо того, чи зможе Україна зберегти територіальну цілісність, та ідей, навколо яких радо об’єднаються Південь та Захід, Схід та Північ нашої держави. Чи існують потенційно такі ідеї, а якщо так, то яким чином з власне ідей вони перетворяться на силу, здатну подолати протиріччя між регіонами України, які штучним чином інтенсифікувалися протягом багатьох років? Чи може держава виховати в громадянах повагу до історії, і, таким чином, відвернути потенційні історичні помилки?



Відповідь на ці питання я отримала під час навчальної поїздки до Німеччини за підтримки Благодійного Фонду Богдана Гаврилишина, відвідавши ряд історичних пам’яток, які об’єднують східних та західних німців, незважаючи на 28 років існування Берлінської стіни та штучного примушування до існування по різні боки неподоланної Залізної Завіси.

В науці існує думка, згідно з якою людина краще запам’ят овує та більш глибоко переживає негативний досвід. З точки зору еволюції, така особливість оберігає людину від повторення власних помилок та робить її дедалі більш передбачливою у складних обставинах. На мою думку, теза щодо більш глибоке переживання негативного досвіду діє й в контексті націй в цілому. Так, відвідання історичних пам’яток та вивчення громадського дискурсу в Німеччині підштовхнуло мене до думки, що, наразі, східних та західних німців об’єднують, значним чином, досвід штучного роз’єднання після Другої Світової, а також – спільне усвідомлення вини Німеччини у розв’язанні війни та прагнення не допустити повторення такого досвіду у майбутньому.



Технічно, згуртуванню людей різних поколінь, професій та інтересів навколо даних тем, сприяє надзвичайно розвинена інфраструктура пам’яті. До такої інфраструктури мені б хотілося, в першу чергу, віднести наявність численних, водночас просто та надзвичайно концептуально оформлених меморіалів, які завдяки намаганню митців відтворити атмосферу певного часу, сприяють виникненню в громадян інтересу до ключових моментів в історії націй. Особливі, ні з чим не порівнювані враження викликає відвідання таких пам’яток, як меморіал на місці концтабору Дахау поблизу Мюнхена, Музей Берлінської Стіни, а також «Чекпойнт Чарлі» – прикордонний контрольно-пропускний пункт посеред Фрідріхштрасе у місті Берлін. З наведеного опису читачеві може здатися, що функція меморіальних пам’яток полягає лише у штучному створенні певного зовнішнього враження, яке не особливо має супроводжуватися осмисленням історичного значення певних місць та подій. Однак, це не так. У Німеччині, існування будь-якої меморіальної пам’ятки забезпечується певною недержавною організацією, для якої забезпечення функціонування даного об’єкту є ключовим напрямком діяльності. Окрім суто технічних функцій, фундації пам’яток постійно проводять екскурсії (у тому числі на безоплатній основі), виставки ( у тому числі – онлайн), розробляють та розповсюджують навчальні та наукові матеріали щодо «своїх» пам’яток, беруть участь у суспільному житті. Таким чином, навколо неживого об’єкту (пам’ятки, меморіалу) починає вирувати життя; у жителів та гостей міста пробуджується інтерес до історії і культури своєї країни, а згодом – і повага до неї. Водночас із тим, що спеціалізовані фундації намагаються зробити історичні пам’ятки цікавими для різних категорій відвідувачів, у том у числі – для дітей, шкільна програма передбачає проведення значної кількості тематичних занять в історично важливих місцях. Важливо зазначити, що існування та підтримка таких пам’яток, як табори Дахау та Заксенхаузен, а також Меморіал пам’яті загиблих євреїв Європи, сприяє тому, аби німці нового покоління мали змогу разом осмислювати історичні помилки своїх предків, створюючи спільні цінності мирного життя.

На сьогодні, українці Сходу та Заходу нашої держави по-різному відчувають конкретні події спільної історії, отже, відсутня і спільна візія майбутнього держави. На мою думку, запозичення досвіду Німеччини щодо організації функціонування меморіальних пам’яток, перетворення нудних сірих пам’ятників на місця, де можна дізнатися багато цікавого,та більш живих уроків історії для школярів сприятиме тому, аби українці Заходу й Сходу реконструювали спільне минуле. Окрім значного досвіду Німеччини в організації меморіалів, державним та недержавним організаціям варто звертати увагу й на вітчизняний досвід, зокрема, досвід організації Меморіалу пам’яті Голодомору у м. Київ. Головне – вірити в те, що спільне минуле є шляхом до спільного майбутнього. Майбутнього єдиної, сильної, європейської України.
 

25.11.2014