Невеличка країна в центрі Європи, Швейцарія переважно ігнорує різні спілки і перебуває осторонь від європейських конфліктів: у Другій світовій вона дотримувалася нейтралітету, досі не вступила до ЄС і лише кілька років тому стала частиною Шенгенської зони. Тим не менше, Швейцарія – одна з найблагополучніших (і найдорожчих) країн у світі, про життя у якій мріє багато іноземців. Сьогодні подорожуємо туди.



Diversity – це те слово, яке найчастіше траплялося у путівниках і різних статтях про Швейцарію. І воно повністю передає сутність країни: за площею – як Київська і половина Сумської області, вона, однак, поєднує у собі чотири абсолютно різні спільноти (реторомано-, франко-, німецько-, італомовні), які не завжди розуміють одна одну («Тут ми перебуваємо у франкомовній частині Фрібургу, а по той бік річки живуть незрозумілі люди, які розмовляють незрозумілою німецькою мовою», ─ напівжартома розповідав нам професор Фрібурзького університету), однак чудово співживаються і взаємодіють. Себто поняття «я швейцарець» не дуже характерне для місцевих жителів, вони люблять стверджувати: «я з Женеви», «я з Цюріха».

Локальному патріотизму сприяє й особливий адміністративний устрій країни: вона поділена на 23 кантони (20 повноцінних і 6 напівкантонів, відмінних хіба тим, що мають менше представників у парламенті), які не управляються централізовано, а мають локальні закони, власні бюджети. Саме тому для Швейцарії характерне унікальне явище: тут люди можуть зібратися самі й запропонувати новий податок – просто тому, що вони відчуваються потребу, наприклад, збудувати новий дитячий майданчик.

Свою країну місцеві називають конфедерація Гельвеція.

Державна структура країни доволі цікава: і Президент, і сім міністрів (які почергово на один рік стають Президентами) виконують переважно представницькі функції – відвідують офіційні зустрічі, виступають від імені держави, їздять закордон, тоді як уся «чорна робота» лежить на плечах їхніх радників (виконавча влада) і парламенту (законодавча). Так що швейцарці можуть і не пам’ятати свого Президента в обличчя.

А ще тут панує традиція: 4-5 разів у рік збирати всенародні референдуми, на яких вирішувати важливі державні питання.

І те, що ви напевне знаєте про Швейцарію: тут дуже потужна армія й неймовірно чиста вода – її можна пити прямо з фонтанів і ставків, а у готелях біля умивальника для цього лишають чисті скляночки.

Тим не менше, узагальнювати Швейцарію чи виводити портрет «типового швейцарця» неможливо, кожне місто має щось своє, особливе. Тож радимо відвідати щонайбільше поселень і складаємо для вас умовний маршрут Швейцарією.

 
 

Поруч із Женевою – аеропорт, куди прибуває більшість рейсів із України.

Це дуже інтернаціональне місто. Тут розташовані штаб-квартири купи міжнародних установ, а Женевське озеро (довжелезну водойму з неймовірно чистою водою – видно дно – і красивими лебедями) оточують висотки із логотипами банків і годинникових брендів.

Ми переконалися в цьому, щойно зійшовши з потяга, який привіз нас із аеропорту. Вокзал – фактично в центрі міста, виходиш із підземки – і перед тобою хаотичне переплетення доріг, трамвайних колій, майже непомітних тротуарів. А також – велосипеди. Не так багато, як, наприклад, в Амстердамі, але на них не цураються їздити навіть дівчата у ділових костюмах і на підборах.

«Бережіться карманних злодюжок!» ─ часто нагадує Женева своїм гостям. І недарма: хоч країна і дуже закрита до мігрантів, але вони все ж умудряються сюди потрапляти. Та й не всі місцеві жителі – успішні підприємці-банкіри. Крадіжки трапляються часто.

Тим не менше, у Женеві домінує світ ділових пропозицій і білих комірців. На кожному кроці – пістряві бутіки (особливо з біжутерією і годинниками) і банки. Тут майже немає молоді і дітей – переважно діловиті старші люди, а також – туристи.

Тут погано знають англійську (як майже скрізь у Швейцарії) й охоче відгукуються на французьку. В ресторанах франкомовні туристи можуть пообідати ситніше за своїх англомовних колег, адже французьке меню набагато повніше.

У Швейцарії варто скуштувати морепродукти, фондю, різні пасти. І, до речі, тут теж виробляють своє вино: специфічне для конкретного регіону, на нього не натрапиш у супермаркетах інших країн чи навіть кантонів.

Повечеряти у місті після 22, однак, вкрай складно: майже всі заклади зачиняються, хіба поодинокі кебаби чекають на запізнілих гостей. Крамнички завершують роботу ще раніше – коло 18.

І хоч гуляти тут безпечно в будь-яку пору доби, однак варто бути обережними: майже в самісінькому центрі ми натрапили на афроамериканський квартал, у якому почувалися не зовсім затишно.

 
 

Домівка адронного колайдера й один із найвідоміших наукових центрів розташований спільно на території Франції, Швейцарії й Італії. Однак із Женеви до нього можна дістатися на трамвайчику.

Сюди варто поїхати не просто для того, щоб зачекінитися, ─ CERN відкритий до відвідувачів. Тут щогодини відбуваються екскурсії: вам покажуть усе – від підсобних приміщень і кімнати, де народилася WWW, до самого серця колайдера.

Щоправда, записуватися на екскурсію треба на кілька місяців наперед.

Відразу з Женеви можна їхати до Лозанни – невеличкого, однак дуже «молодого» міста. Адже тут розташований один із найвідоміших технічних університетів світу – Лозанська політехніка. Про неї «Студвей» уже писав раніше.

Також у Лозанні є метро.

 
 

З Лозанни можна сісти на потяг або електричку у напрямку на південь країни. Сам маршрут дуже мальовничий – спершу повз Женевське озеро, далі – гірськими просторами. А сходити хочеться ледь не на кожній зупинці.

Атмосфера маленьких містечок і сіл Швейцарії дуже особлива. Затишні поселення з яскравими будинками, квіти, охайні вулички. Таке враження, що час тут зупиняється, а люди тільки те й роблять, що кавують і чаюють (до речі, в жодному кафе чи ресторані ми не зайшли заварного чаю – все в пакетиках). На вулицях, однак, народу трапляється вкрай мало. Можна зійти у будь-якому з містечок або сіл по дорозі і просто релаксувати.

Однак місце «маст-візіт» ─ Веве. Тут розташований головний офіс фірми «Нестле» і багато років тому зародилася фірма. Хоч на вулицях шоколадом не пахне, однак дуже красиво і колоритно.

Наступний за Веве цікавий населений пункт – Монтрьо. Це курорт, один із найдорожчих у світі і майже легендарний. У Монтрьо неймовірно красиво і дуже багато туристів, готелів, а ще дачі тут мають найбагатші світу цього. Щороку тут проводиться джазовий фестиваль.

Інші населені пункти багаті на історичні пам’ятки – розвалини, старі замки, церкви. Але виділяється з-поміж цього Сіон, швейцарський Сіон: раніше тут був потужний центр хрестоносців, і досі в горах височіє їхній замок.

 
 

Перед Берном можна заїхати у Фрібург – саме те колоритне містечко, де по один бік живуть французи, а по другий – незрозумілі німці. А ще тут дуже великі промислові частини.

Берн – німецькомовне місто, і він, знову ж таки, не схожий на решту швейцарських міст. Тут якийсь особливий німецько-швейцарський шарм, а в архітектурі міста відчувається строгість стоїків навпереміш із алхімією. Так, по багатьох вулицях розкидані скульптури з місцевої міфології, доволі жахаючі, – то дивний чоловік, який поїдає дітей, то химерна жінка.

Берн є столицею Швейцарії, тож тут дуже багато адміністративних і державних установ. А ще – розташоване українське посольство.

Як розповів нам посол, у Швейцарії дуже цікавляться Україною. Та й самих українців ми зустріли чимало – в університетах, у різних спілках.

Але чи ненайочікуванішим було, коли запитали в однієї жінки дорогу, розговорилися, а вона зазначила: «Моя мама була з України». Зазначила, однак, без особливого ентузіазму.

 
 

Святая святих для усіх банкірів, Цюріх справляє враження суто ділового міста. На вулицях тут виділяються чоловіки – у ділових костюмах, дуже впевнені в собі і симпатичні. Красивих жінок на вулицях менше.

Тут можна довго петляти маленькими вулицями, гуляти вздовж річки, заходити в колоритні крамнички і сповна відчути швейцарську діловитість і точність.

Одне з найпівнічніших міст Швейцарії, Базель вважається столицею культури. Тут дуже багато музеїв, театрів, пам’яток. Найвідомішою подією Базелю є карнавал.

Це містечко теж німецькомовне. Однак самі швейцари дуже іронізують над своєю мовою, зазначають, що навряд чи б німець зрозумів їхній варіант німецької.



Я відвідала Швейцарію за програмою «Молодь змінить Україну» фонду Богдана Гаврилишина, тож питання грошей переді мною не стояло. А от звичайному туристові варто відкласти хоча б 100 франків у день на харчування, хостел і переїзди в країні.

Доїзд. У Києва є пряме авіасполучення зі Швейцарією, але значно економніше – летіти через AustrianAirlines з пересадкою у Відні. Квиток обійдеться у 4-6 тисяч гривень.

Хостели/готелі. Ціни на хостели у Шевйцарії варіюють від міста. У невеликих містечках можна зняти житло за 20-30 євро, а от у Цюріху чи Женеві викласти доведеться на 10 євро більше.

Транспорт. Найзручніше пересуватися Швейцарією – купивши travelcard, своєрідний проїзний квиток на трамваї і потяги. Вона продається на кожній залізничній станції і дає змогу значно економити на проїзді, якщо ви не плануєте лишатися в одному місті, а подорожувати країною.

Також не варто забувати про пароплави: вони у Швейцарії майже як трамваї. Особливо зручно ними пересуватися вздовж Женевського озера.

Сувеніри. Магніт – від 5 франків. Як сувеніри везуть сир, шоколад (від 1 франка; «Мілка», до речі, у Швейцарії вважається лоу-кост солодощами – коштує щось із півтора франка) і, звісно ж, годинники (від 100 франків), ножі, біжутерію.

Раджу їхати у Швейцарію не просто так – погуляти, подивитися, а щонайбільше вклинюватися в її колорит. Тут дуже відкриті люди, привітні урядовці й освітяни: з ними можна домовлятися про зустрічі, екскурсії, відвідини офіційних і неформальних заходів, аби виносити якомога більше користі від поїздки (щоправда, починати листування варто заздалегідь). Все ж досвід однієї з найуспішніших країн світу варто вивчати не лише очима.

Фото: expedea.ru, mygazeta.com, openlab-mu-internal.web.cern.ch, piligrim-m.com.ua, wallpaperstravel.com.

http://studway.com.ua/switzerland/