Досвід Норвегії. ПРИКЛАД СОЦІАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ.

Е. Фром у своїй праці «Здорове суспільство» переконливо доводив, що в такому суспільстві «жадібність, схильність до експлуатації і володіння, самолюбування, неможливо використовувати для досягнення матеріальної вигоди і росту особистого престижу» [4, с.315]. Здорове суспільство, вважав мислитель, повинно будуватись на засадах людської солідарності, де можна, будучи хазяїном свого життя, впливати на життя усього соціуму. І головне – суспільство не має права суперечити природі людини, її внутрішній конституції. Очевидним є те, що здоров’я суспільства – це і внутрішня узгодженість, і злагоджена взаємодія індивіда з соціальним організмом, і своєрідний індикатор духовно-морального стану більшості людей, що проявляється у гармонійних соціальних, політичних, економічних та екологічних відносинах.
Королівство Норвегія цікаве не лише тим, що має одні із найвищих в світі рівнів видатків на охорону здоров’я і такі ж високі показники тривалості життя. Ця країна привертає увагу цілісністю свого соціального буття, його урівноваженістю, гармонійністю. Для підтвердження проаналізуємо складові суспільного ладу Норвегії за методом Б. Гаврилишина [1].
 
 
 
 
  • ЦІННОСТІ.

Норвежці стверджують, що для їхньої країни характерна егалітарна модель цінностей. Це означає рівні стартові можливості для кожного, незалежно від його походження чи соціального статусу. Однак, дана аксіологічна модель не є егалітарно-колективістською, а поєднана із групово-кооперативними цінностями, де кожен сам шукає власний шлях у суспільстві і добровільно підпорядковує себе вищим цілям, реалізуючи власне призначення у взаємодії з іншими. Корінні мешканці цієї країни переважно неконфліктні. Для них характерна відповідальність, ввічливість, урівноваженість, почуття власної гідності, культура, благородство і привітність. Практично всі мешканці Норвегії, окрім рідної мови, вільно володіють англійською. Часто зустрічаються й такі, що легко спілкуються німецькою мовою. Норвежці дуже толерантні. Для них кожен – в першу чергу, ЛЮДИНА. І це не залежить з якої нації ти походиш і навіть, якого ти віку. До прикладу, при спілкуванні молодих людей з України із колишнім редактором однієї з найпопулярніших газет в Норвегії "Aftenposten" показовим є те, що українську молодь сприймали як «собі рівню». 

Від норвезьких держслужбовців часто можна почути, що вони – соціал-демократи. Ці люди вірять у соціальне забезпечення всіх нужденних. Вірять у сильну, справедливу державу. Вірять. Саме такого роду почуття не вистачає сьогодні українцям в цей нелегкий час.
 
  • ПОЛІТИЧНЕ ПРАВЛІННЯ. 

Норвегія – унітарна країна. Однак, це стосується радше форми адміністративно-територіального устрою, адже для політичної влади характерний високий ступінь децентралізації. Прикладом цього може слугувати організація системи охорони здоров’я в Норвегії. Так, служба первинної медико-санітарної допомоги функціонує під егідою муніципалітету, заклади стоматологічної допомоги управляються районами, а сфера спеціалізованих медичних послуг належить і управляється державою. Щодо політичної взаємодії, то, на перший погляд, вона базується на принципі противаги. У парламенті є кілька партій, які предстваляють ліберальний, соціалістичний та інші напрямки. Цікаво, що керівні посади займають не лише члени правлячої партії, але і в рівній мірі опозиціонери. Кожна партія має свої власні інтереси, однак доленосні рішення приймаються колегіально на основі консенсусу. Влада в Норвегії – не привілей, а обов’язок. Підтвердженням цього є хоча б те, що більша половина депутатів міськради Осло отримують зарплатню в розмірі 10-25% від середньої, а ситуація, коли на засіданні хтось відсутній – просто немислима. Отже, норвезька модель політичної взаємодії тяжіє до співпраці, колегіальності.

Варто наголосити, що колегіальний тип управління невіддільний від почуття відповідальності політика перед народом, та й взагалі – людини перед іншою людиною. Розглядаючи у такому ракурсі хронічну політичну кризу в сучасній Україні, доцільно згадати твердження вченого М. Шульги, про процеси «відчуження людини від держави і навіть відчуження обивателя від своєї країни, вітчизни». Більшість населення, як вважає дослідник, знаходиться у соціально-травмованому стані. А українська правляча еліта, на його думку, уособлює в собі такі риси, як нахрапистість та легковажність [6, с.190]. Для таких людей поряд із орієнтацією на успіх не існує ніяких моральних перепон: сорому, правдивості, совісті, страху. А головне, аморальна поведінка не супроводжується відповідальністю перед законом і народом. Однак, лише визнаючи власну відповідальність перед ближнім, можна досягти справжнього консенсусу у суспільстві. Підтвердженням цього є практично повна відсутність корупції в норвезькій управлінській системі, а ситуація, коли чиновник використовує своє положення у приватних інтересах тягне за собою втрату таким посадовцем роботи.

Норвежці обминають категоричність. Вони не кажуть: «в нас цієї проблеми в суспільстві немає». Вони критично визнають: «у нас ця проблема дуже рідко зустрічається». До прикладу, чесність норвезької управлінської системи є однією із найвищих у світі. Однак, навіть за таких умов не втрачає актуальності потреба забезпечення ще більш високого рівня відкритості і цілісності системи. Свідченням цього є назва звіту Transparency International, Norway: “Norway’s integrity system – not quite perfect?”. Цікаво, що найбільш чесними і відкритими в Норвегії є виборча система, судова система, ЗМІ та сектор бізнесу. А найвищі, хоча і загалом невисокі, у порівнянні із українськими, рівні корупції характерні для норвезького громадянського суспільства та державного сектора економіки [7, p.14-15].
 
  • ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА.

95% власності в Норвегії – у приватних руках. Державі належать лише високогірні території. Економіка цієї країни базується на вільному підприємництві. «Правила гри» задає держава. Вона ж і строго слідкує за додержанням норм. Одним із основних понять норвезького управління є рівність. Однак вони наголошують, що рівність повинна бути конкурентною. Для досягнення рівних стартових умов у суспільстві забезпечується вільний доступ всіх норвежців до якісної оствіти. Важливою причиною цього є те, що гроші від видобування нафти – одного із основних економічно ефективних природних ресурсів Норвегії, йдуть не в кишеню олігархам, а на соціальний захист людей. Система справедливого розподілу діє за принципом: чим ти багатший – тим ти більше платиш. Тут зовсім інші цілі для отримання багатства. Більш високе економічне благополуччя людини – це те ж саме, що вищий зріст, більша вага тощо. Це лише одна із твоїх якостей. Це не ТИ повністю, а лише частинка тебе. В Україні ж багатство робить людину заручником, рабом, нещасним. Після візиту в цю дивовижну країну розумієш, що неконтрольоване збагачення одних за рахунок злидарювання інших – це хвороба, імунітет від якої повинен забезпечуватися державою, яка не повинна допускати крайнощів у суспільстві. Суспільство повинно бути врівноваженим. Не урівняним під один гребінець, а збалансованим, гармонізованим. 

Прогресивна система оподаткування дає змогу забезпечити належний рівень добробуту населення, що уможливлює не лише гідну пенсію, але і здатність молодих сімей придбати власне житло для повноцінного розвитку. В умовах сучасної української демографічної кризи такі міри були б рятівними, адже «середньостатистична» молода сім’я не може дозволити собі народити дитину в ситуації, коли для купівлі звичайної квартири площею 56 м2 потрібно, відмовившись від їжі, збирати кошти від 12 до 20 років [5].

Як відомо, однією із особливостей української «відокремленості» людей є те, що за умов матеріального неблагополуччя більшості сучасного українського населення «можна говорити про індивідуалізацію пристосування, про варіанти, типи адаптації до бідності» [3, с.30]. В таких умовах людина сконцентрована на задоволенні простих і найнеобхідніших фізичних потреб. Саме поняття «виживання», яким характеризують такий стиль життя у сучасному українському суспільстві, вже констатує стан його нездоров’я, відсутність рівноваги, гармонії між потребами людини і можливостями їх задоволення. В такій ситуації нівелюються актуальність будь-яких культурних форм, моралі та інших соціальних нормативів і першочерговою стає проблема підтримання життя людини. В даному контексті влучно звучать слова Г. Зіммеля про те, що життя «бажає того, що повністю недосяжне для нього, – воно прагне проявити себе у своїй голій безпосередності поза всякими формами» [2, с.79].

Неможливо не погодитись із Б. Гаврилишиним в тім, що комплексним показником сукупної соціальної ефективності є узгодженість між цінностями, потребами і їх задоволенням. На вершині піраміди цінностей у Норвегії стоїть людина. Норвезька держава всіляко піклується про людину, оберігаючи її гідність за допомогою етичних кодексів і норм, які рівноцінні букві закону і безальтернативно виконуються. До прикладу, згідно із переліком етичних норм для працівників преси, кожен редактор і кожний працівник несе відповідальність за знання етики для працівників преси і зобов’язаний нею керуватися у своїй діяльності. Це ж саме стосується і сфери охорони здоров’я, де гідність людини оберігається, до прикладу, так званим «Актом щодо біотехнології». Відповідно до нього біотехнології в медицині повинні застосовуватись, узгоджуючись із принципами поваги людської гідності, прав людини і особистісної цілісності, а також без будь-якої дискримінації. Більше того, в певній мірі фантастичним для мешканця сучасної України може здатись функціонування в Норвегії програм відшкодування моральної шкоди, завданої людині під час її навчання в дитсадку (“Ex gratia payments”; до €32 000).

Не є секретом те, що Норвегія – одна із найбільш екологічно дружніх країн, адже норвежці розуміють, що їх якість життя безпосередньо залежить від стану навколишнього середовища. Цікавим є той факт, що, до прикладу, в м. Осло можуть періодично обмежувати рух транспорту із двигунами внутрішнього згорання у випадку фіксування сплеску дитячої захворюваності на астму.

Норвежці горді за свою державу, про що свідчить те, що практично на кожному на подвір’ї у приватному секторі майорить національний прапор. Показово, що біля тих же приватних будинків, які слід було б віднести радше до вілл, практично відсутні паркани і загорожа виконує, скоріше, декоративну функцію. Масивними шторами на вікнах зазвичай не закривають домашнє майно від ока вуличних перехожих. Ніхто не боїться злодіїв, що можуть обікрасти маєток. Очевидно, це ще й пов’язано з тим, що Норвегія – дуже відкрита країна. Усі про всіх все знають, що великою мірою унеможливлює корупцію та підкилимні протиправні дії.

Таким чином, можна заключити, що норвезьке суспільство живе у середовищі високої моралі, покликаної формувати і захищати людину. Це суспільство, у якому кожна частинка доповнює іншу: унітарність держави супроводжується суттєвою децентралізацією влади, участь чоловіків в політиці доповнюється значною зайнятістю жінок в управлінні, розвинута інфраструктура не позбавлена умов для безперешкодної інтеграції у суспільство людей з обмеженими можливостями. Можна стверджувати, що саме така гармонійність суспільства дає можливість у великій мірі вирішити дилему скандинавського розподільчого соціалізму між економічною ефективністю та справедливим розподілом.

Співставляючи досвід Норвегії із вітчизняними реаліями, перш за все кидаються в очі такі прояви нездоров’я сучасного українського суспільства, як аномійна деморалізованість, духовно-моральна та ціннісно-нормативна криза, домінування девіантної лінії суспільного розвитку та економічне неблагополуччя більшості населення. Спадає на думку проблема песимістичної стагнації із відомої байки про лебедя, рака і щуку. І справді, важко навіть в уяві гармонійно поєднати агресивні індивідуалістсько-конкурентські цінності в суспільстві та політиці із нагальністю задоволення соціальних потреб людини та зміцненням позицій держави на геополітичній шаховій дошці.

Проблема сучасної України корениться саме у цінностях, якими ми щодня керуємось. І зміни зможуть настати лише тоді, коли ситуація війни «всіх проти всіх» зміниться на кооперацію, прагнення до консенсусу. Українське суспільство потребує формування національної моралі, заснованої на національно-історичних та загальнолюдських цінностях. На основі таких аксіологічних вузлів можливим буде вироблення стратегії розвитку держави, яка, поки що, реагує тільки на потреби меншості, залишаючи поза увагою безліч нагальних проблем все більш нужденної більшості. Економіка України потребує такої державної підтримки, яка створить насправді сприятливі умови для розвитку приватного підприємництва і накопичення капіталу серед простих людей, а не лише серед тих, кому «більше пощастило».

Складається враження, що на теренах нашої країни необхідним є запровадження заходів щодо більш справедливого розподілу благ, в тому числі і для забезпечення достойного майбутнього для прийдешніх поколінь, а також для забезпечення гідного сьогодення для старших. Тим більше, що країна, займаючи лише 1% світової площі, володіє 5% світових корисних копалин, а кошти, отримані від їх видобутку осідають в закордонних банках замість того, щоб інвестуватися в розвиток вітчизняної економіки. Необхідною також є трансформація уявлень про владу, яка насправді повинна бути слугою, а не володарем. Для цього українець повинен чітко усвідомлювати себе хазяїном на своїй землі і бути гордим за свою державу, відчуваючи себе нею захищеним. Очевидно, позитивним кроком у цьому напрямку може стати грамотна децентралізація влади, що дасть можливість у більшій мірі самим людям вирішувати свої проблеми і відповідати за власні прорахунки, не надіючись на владну верхівку.

Окрему увагу потрібно приділити проблемі відповідальності. Деструктивні процеси в українському політичному житті є наслідком безкарності високопосадовців за порушення як юридичних, так і етичних норм. Позитивні зміни в українській державі можуть початись відразу із того моменту, коли за свої дії почне нести відповідальність кожен без винятку чиновник. Відповідальність, рівноцінну заподіяній шкоді.

Підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що соціальне здоров’я Норвезької нації являє собою систему взаємодії особистості, природи та суспільства, складовими якої є повноцінна духовно-моральна стабільність людини і соціуму, екологічна гармонія, можливість самореалізації в її соціальній ефективності. Це можливо лише за умови, коли держава функціонуватиме для людини, а не навпаки. І найголовніше: в України усі передумови для цього є.
 
  1. Гаврилишин Б. До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє: доп. Римському Клубові / Богдан Гаврилишин; [упоряд. В. Рубцов].— Вид. 3-тє, допов. — К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2009.— 248 с.
  2. Зиммель Г. Избранные работы / Георг Зиммель; [пер. с нем.]. — К.: Ника-Центр, 2006. — 440 с. — (Серия «СДВИГ ПАРАДИГМЫ»; Вып. 4).
  3. Стилі життя: панорама змін / За ред. М. О. Шульги. — К.: Інститут соціології НАН України, 2008. — 416 с.
  4. Фромм Э. Здоровое общество. Догмат о Христе : [пер. с нем.] / Э. Фромм. — М.: АСТ : Транзиткнига, 2005. — 571 с. — (Philosophy).
  5. Цифри: Скільки років українцеві потрібно збирати на квартиру [Електронний ресурс] // Корреспондент.net. — Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/Default.aspx?page_id=2&lang=ua&roi=5&id=1339361&tu=cifri-skilki-rokiv-ukrayincevi-potribno-zbirati-na-kvartiru
  6. Шульга М. О. Дрейф на узбіччя. Двадцять років суспільних змін в Україні. — К.: ТОВ «Друкарня «Бізнесполіграф», 2011. — 448 с. — (Мова рос.).
  7. Renå H. Norway’s integrity system – not quite perfect? / Helge Renå. — Transparency International, Norway, 2012. — 346 p.
 
Олексій Іванов


23.06.2014