Україна починається з тебе

Троє учасників програми «Молодь змінить Україну» розповіли на «Громадському радіо» про досвід, здобутий в країнах дослідження – Польщі, Австрії та Норвегії. Йшлося про ті досягнення європейців, які б можна було перенести на українське сьогодення.

Це стало темою другого подкасту Ілони Довгань із серії "Стартап.ua", присвяченого програмі Фонду «Молодь змінить Україну»

 
  • Світлана Коломієць (вивчення досвіду Польщі)
Найперше, що запам’яталось, – це розвинені інститути місцевих демократій. Ми мали можливість бути в Варшаві саме в той час, коли там відбувався місцевий референдум. Питання, яке тоді виносилось, – усунення мера міста з посади. Цю посаду обіймала жінка, вона досить довго пропрацювала мером і непогано виконувала свої обов’язки. Однак за певний час втратила зв’язок із громадою. Її опоненти, скориставшись цим, зібрали достатню кількість підписів і оголосили про проведення референдуму. Проте референдум не привів до змін. Мером Варшави залишилася та сама людина. Та важливо те, що сам факт ініціювання референдуму змусив посадовця замислитись про те, як вона провадить свою політику. Вона частково змінила кадри, свій апарат, змінила керівника департаменту зв’язків із громадськістю і т.д. Оці розвинені інститути місцевої демократії вкупі з розвиненим громадянським суспільством дозволяють людям значно краще впливати на життя міста та на власне життя. Вважаю, що це можна було б впроваджувати і в Україні за наявності належного законодавчого механізму і політичної волі.

Інший момент, на якому б я наголосила, – те, що поляки мають дуже стратегічний погляд у майбутнє. Особисто для мене це виявляється в тому, що вони активно інвестують у розвиток освіти, науки і технологій. Поляки мають окреме міністерство вищої освіти і науки, намагаючись таким чином тримати зв’язок між вищою освітою і наукою. Всіляко підтримують молодих науковців, відправляючи їх на стажування за кордон. Щороку близько 500 науковців їдуть у кращі світові лабораторії переймати досвід, навчатися, впроваджувати свої програми і потім повертаються з цінним досвідом. Окрім того, поляки добре розуміють значення людського капіталу, людських ресурсів, намагаються розвивати їх. Розвивають власні ресурси плюс залучають молодь із інших країн, в тому числі і з України. Як нам повідомили під час візиту до Міністерства вищої освіти і науки, найбільша кількість іноземних студентів в Польщі – українці (близько 10 %). Нещодавно в Польщі відкрився Copernicus Science Centre – надсучасний науковий центр, це і лабораторія водночас, мета якої пропагувати науку як таку, пропагувати більш свідомий та обґрунтований підхід під час формування певної точки зору. Це надзвичайно цікаво, і це те, що могло би бути запроваджене в Україні, звичайно, за умови виділення належного фінансування на розвиток освіти і науки.

Не залишили поза увагою також питання, яке і для нас є надто болючим, – подолання корупції. Досвід Польщі тут є дуже і дуже показовим. Хоча, здається, де в чому він навіть містичний. Як засвідчують польські журналісти і пересічні поляки, в певний момент в суспільстві просто відбувся злам. Ситуація докорінним чином змінилася, і люди перестали настільки активно використовувати корупційні механізми на побутовому рівні. Це було пов’язано з тим, що загальний рівень життя поляків почав зростати, плюс зі зростанням добробуту підвищується свідомість громадян. А коли питання шматка хлібу вирішується, люди починають цікавитись питанням співжиття – як і чим живе громада. Люди перестають бути байдужими, стають більш активними у своїй громадянській позиції.

 
  • Костянтин Якуненко  (вивчення досвіду Норвегії)
Центральною цінністю є людський капітал, і саме людський капітал пояснює дуже багато парадоксів, які притаманні цій країні. Наприклад, парадокс № 1. Ми всі знаємо, що ресурси, зокрема нафта, є загрозою демократії, і більш ніж 90 % покладів нафти зосереджено в авторитарних країнах. Норвегія ж має величезні поклади нафти, але водночас вона є однією з найбільш демократичних країн світу. За індексом демократії, який складається журналом «The Ecocnomist», вона посідає перше місце. Другий парадокс. Норвегія задовольняє приблизно третину потреб газу Євросоюзу, але сама вона всередині газ не споживає і має тільки одну газову електростанцію. Більше того, всі охочі споживати газ всередині країни, вимушені платити драконівські 1300 євро за 1000 куб. м. І в даному контексті Норвегія цікава своєю відповідальністю. Коли вони знайшли ці поклади енергоносіїв, спрацювали їхні дієві інститути – демократія, егалітаризм і солідарність між поколіннями. Вони поклали принцип, що ця знайдена нафта є надбанням всього суспільства і навіть не лише тих, хто живе зараз, а також ще ненароджених. Вони десятиріччями не проїдали прибутків із нафтовидобутку, реінвестуючи їх для майбутніх поколінь. Осло – це місто, в якому найбільше в світі електромобілів, і це при тому, що Норвегія є одним із лідерів в Європі з постачання нафти.

Щодо України, пріоритетними напрямками розвитку суспільства має бути освіта, до того ж освіта, яка виховує в першу чергу громадянина. Не просто фахівця, а свідомого громадянина.

В Норвегії місцеве самоврядування – не порожні слова. Це країна, в якій кількість недержавних установ в перерахунку на чисельність населення є однією з найбільших в світі. Тобто участь людей у політичному житті є абсолютно природною частиною їхнього світогляду. Там немає розділення між громадянином та владою, тому що це одні й ті ж самі люди. Там ви можете побачити, як прем’єр-міністр біжить кудись сам, кваплячись, зі стосом паперів. Або ж принцесу, яка їде в метро з важкою спортивною сумкою і в кедах. Ви можете побачити якогось міністра в супермаркеті. Мільярдера Олафа Туна, чиї статки складають приблизно 6 млрд євро. Йому 90 років і він сам стоїть в черзі в супермаркеті, купує собі молоко та хліб. Рівність там – це культ.

І ще одна риса, яку, як мені здається, слід відтворювати в Україні, – культ прозорості. При чому прозорість в усьому – у стосунках, в архітектурі. В Норвегії дуже популярне скло. Стіни будівель, перегородки на зупинках часто роблять скляними. Дуже багато осель не мають штор, і все проглядається. Ця прозорість є не лише елементом дизайну, але й елементом стосунків між людьми. Це особливість їхнього світосприйняття. Прикладом цього є те, що статки громадян абсолютно відкриті. Тобто ви можете зайти до Інтернету і подивится, скільки громадянин Норвегії такий-то заробив впродовж останнього року.

Однак навряд чи ми маємо змогу копіювати якісь деталі, тому що в нас немає нафти, в нас немає традицій демократії, 250-річної традиції незалежної судової системи, егалітаризму і т.д. Але що ми можемо копіювати, то це відповідальність і прозорість. А ще робити акцент на освіті, яка б в першу чергу була спрямована на виховання громадянина, який зможе усвідомлювати виклики часу і своє місце в історії. У центрі державної політики мусить бути людський капітал. Не інтереси вітчизняного виробника чи споживача, а саме людський капітал.
 
  • Олена Ремовська  (вивчення досвіду Австрії)
В Австрії є дуже цікавий принцип: у вищій школі учні, точніше, студенти, розпочинають практику за фахом, який вони обирають, і до закінчення школи – до здобуття середньої освіти – вже мають певну спеціальність. У віці 18-20 років вони можуть іти працювати за якимись абсолютно пристойними професіями. І що цікаво: вищу університетську освіту в Австрії здобуває незначна частина населення. Якщо подивитися на статистику студентів у Віденському університеті, то там надзвичайно багато іноземців, а щодо австрійців, то вчитися ідуть люди, які планують в майбутньому серйозно займатися або наукою, або викладанням.

Другий важливий момент. Ми мали можливість поспілкуватися з членами Австрійської народної партії, яка на останніх парламентських виборах здобула друге місце. І зараз, як відомо, вони з переможцями цих виборів – соціалістами – сформували коаліцію. Однак цікаво те, що, насправді, в цю коаліцію вступили дві партії, які, скажімо так, одна одну не сприймають, але при цьому вони знайшли порозуміння – задля того, щоб надалі якось розвивати країну.

Україна в Австрії представлена дуже добре. У Відні навчається багато українських студентів. І коли ми з’ясовували, який склад українських мігрантів в Австрії, то виявилось, що це або студенти вищої школи, або люди, яких ми називаємо середнім класом.

Втілити якийсь австрійський досвід в Україні можливо після довгої і наполегливої роботи, тому що система, яка там існує, однозначно, складалася не протягом одного року. Загальний добробут, який є в Австрії, починається з кожної окремої людини. Австрійські школярі старшої школи або студенти вже дуже активні в громадському житті. В класах можна спостерігати лише невелику кількість тих, хто нічим не займається, крім університетського життя. До того ж, австрійці, які вже вийшли на роботу, дуже активно працюють в профспілках. Профспілки в Австрії дійсно захищають інтереси працівників. За це їм треба віддати належне. Ми бачимо загальну картину того, як там усе гарно, але об’єктивно цей комфорт і порядок починається з кожної окремої родини. Громадяни усвідомлюють свою соціальну відповідальність, і відповідальність ця лежить на кожному з них. Це знають навіть діти, які тільки-но пішли в дитячий садочок. Коли ми чули про це на рівні представників політичних партій, чи посольств, це одна річ. Але те же саме говорять і пересічні австрійці, і українці, які там живуть. Тому, не думаю, що в цьому є перебільшення. І навряд чи заслугою того, яким ми бачимо Відень і Австрію сьогодні (там надзвичайно високий рівень соціальної захищеності) належить лише державі.

На прикладі Австрії ми побачили, що доки ти сам не усвідомиш, що ти громадянин цієї країни, і що від тебе багато чого залежить, то навряд чи можна очікувати на якусь віддачу від держави. Ти насправді твориш те, що відбувається в країні, кожна людина має значення.

Важливим є принцип, який ще колись озвучив В’ячеслав Чорновіл: «Україна починається з тебе».


https://soundcloud.com/hromadske-radio/ua 

 

17.02.2014