Bіктор Загреба: «Vision zero для України» – варто знижувати негатив до нуля

Zagreba1

 

Про те, як досягти нульового показника за рівнем смертності на дорогах, як припинити критикувати політиків, а розпочати самому щось робити, як в мінімальний термін провести виборчу кампанію, розповідає учасник програми фонду «Молодь змінить Україну», засновник ініціативи “Vision Zero для України”, член виконавчого комітету Яремчанської міської радиВіктор Загреба.

 

Вікторе, Ви вивчали за програмою «Молодь змінить Україну» досвід Швеції. Яку цінну і корисну інформацію вдалось почерпнути і чи вже вийшло щось запровадити тут?

 

В Швецію я їздив близько 2-х років тому. Важко зараз навести конкретний приклад, але все тоді здалось корисним, всі зустрічі були дуже цінні. Моїми напрямками вивчення під час поїздки були урбаністика, велосипедний транспорт і безпека руху. Vision Zero

 

До речі, моя ініціатива, яка називається «Vision Zero для України», є наслідуванням шведської концепції, шведи це продумали близько 20 років тому. Суть цієї концепції полягає в тому, що будь-які смерті на дорогах і вулицях є неприпустимими, і міста і країни повинні прагнути нульового показника. Не зменшення на 10 чи 20%, а саме нульового! І це абсолютно реально. У шведів є ціла методика, як цього досягати, і її зараз поступово запозичують різні міста і країни.

 

А Швеція вже має нульовий показник?

 

Ні, Швеція загалом ще не досягнула нульового показника, але багато шведських міст вже такий показник мають. Світовими лідери за безпекою руху сьогодні вважаються 4 країни: Швеція, Данія, Великобританія та Голландія.

 

Чи можете навести якісь практичні приклади, що можна вже розпочати робити в Україні?

 

В першу чергу – всюди зробити для пішоходів і велосипедистів безпечні умови пересування, бо це найбільш вразливі групи учасників. Якщо, приміром, у разі аварії водіїв захищає машина, то пішоходи не захищені нічим. У нас, як це не прикро, близько 45% від усіх жертв становлять саме пішоходи  і велосипедисти. І це дуже великий показник. Це майже, як в країнах Африки.

 

Пішохідні переходи – ось, що потрібно зробити в першу чергу. Особливо це стосується сіл і малих містечок, які вночі погано освітлені, і пішоходив таких умовах непомітні.

 

Насправді, нам потрібно перебудовувати всю систему, а краще будувати її з нуля.

 

VRНе так давно Ви виступали у Верховній Раді з промовою на тему проблеми дорожньої
безпеки. Які були конкретні пропозиції?

 

Під час того виступу конкретних пропозицій майже не було. Конкретні пропозиції я робив протягом останніх двох років, виступаючи на круглих столах, публікуючи статті з обґрунтуваннями, з науковим аналізом. Шкода, що чиновники і політики не чують і не відчувають, що проблема гостра і нагальна. Ні для президента, ні для прем’єра, ні для міністра транспорту чи інфраструктури ця проблема не стоїть в топ-10, адже у нас війна, у нас економічна криза, криза уряду і ще купа всього. З моєю точки зори – це проблема, з їхньої – ні. Тобто виходить, що 5 тисяч жертв щороку і близько 30 тисяч поранених, серед яких є інваліди, не розглядається як нагальна для вирішення проблема. Тому, моя промова в Верховній Раді була сфокусована на тому, щоб підняти відчуття важливості цього питання. Я готувався досить довго і ґрунтовно, думав, які використати зображення, які вжити слова, до яких вдатись образів.  В моїй промові було мінімум науки і мінімум статистики, а більше апеляцій до того, що це справді велика соціальна, суспільна проблема, за яку несуть відповідальність конкретні люди – конкретно Прем’єр-міністр України, конкретно Президент, – які мають в своїх руках всі повноваження, ресурси, для того, щоб почати вирішувати ці проблеми, але не роблять цього.

 

ZagrebaЯким чином може вирішити це питання наприклад МВС?

 

Зараз ми саме працюємо з МВС, зокрема з новою патрульною поліцією. Наша мета – спонукати їх почати вирішувати питання безпеки дорожнього руху, зробити так, щоб зниження аварійності і смертності на дорогах стали одним із пріоритетів, одним із індикаторів їхньої роботи, щоб це якось вимірювалось. Нова патрульна поліція – це дуже вдала реформа, дійсно нова інституція, яка працює за правильними принципами, працює на користь суспільству, але, на жаль, в сфері зниження смертності на дорогах, травматизму чи аварійності вона поки що нічим не краща за стару систему.

 

Які конкретні дії повинна зробити патрульна поліція, щоб уникнути смертності на дорогах?

 

Одна поліція власними силами не вирішить питання смертності, але вона може зробити так, що не десятеро, а сто людей почнуть користуватися ременями безпеки, наприклад. Яким чином?  – проводячи, з одного боку, просвітницькі кампанії, а з іншого – каральні, виписуючи масово штрафи за невикористання ременів безпеки. Було науково доведено, що ремені безпеки рятують життя.

 

Можете назвати кілька інструментів, які використовують шведи для забезпечення безпеки на дорогах?

 

Там цілий комплекс інструментів, зовсім інша система, яка називається Safe System. Вона складається з безпечних доріг, безпечних водіїв, безпечних транспортних засобів. У нас більш-менш безпечними є транспортні засоби, а от дороги і водії – дуже небезпечні.

 

В Швеції всюди використовують камери швидкості руху. До речі, в містах у них максимальне обмеження – 50 км/год, а на більшості вулиць – 30 км/год. У нас по факту – 80км/год. Тобто 60 + 20 ще не карається, в тому числі і в центрі Києва. Це величезна швидкість, при зіткненні у 90% випадків смертельна для пішоходів і велосипедистів. У нас вона чомусь легалізована. Це суперечить будь-яким європейським нормам і  практикам. Зараз в Україні ніби настає доба невідворотності покарання – вже не важливо, яка в кого ксива, чи хто чий родич. Але суворість, розмір, цих штрафів мізерний, і їх ніхто особливо не боїться. Ось, власне те, що може робити поліція – змінювати суворість покарання і забезпечувати його невідворотність.

 

Позитивні зрушення є в тому, що патрульна поліція є досить відкритою до пропозицій, конкретно до моїх пропозицій як активіста і волонтера, і готова співпрацювати на всіх рівнях – починаючи з Івано-Франківська, невеликого міста, до національного, до рівня МВС.

 

Зараз я працюю з патрульною поліцією по трьох проектах, в найближчому майбутньому планую запустити ще два.  Згодом буду переходити від патрульної поліції до інших інституцій, які відповідають за безпеку на дорогах, зокрема, вже  розпочинаємо співпрацю між громадськими організаціями, поліцією та місцевою владою в Івано-Франківську, але поки що на рівні розробки концепції.

 

Zagreba2Вікторе, у 2015 році Ви балотувалися на посаду міського голови міста Яремче, Івано-Франківська область. Поділіться своїм позитивним і негативним досвідом від виборчих перегонів. Які плани і проекти щодо розвитку самого міста і регіону маєте зараз? Чи плануєте у майбутньому знову йти на вибори? Чому саме Яремче?

 

Яремче – це місто, в якому я прожив велику частину життя, в якому я офіційно прописаний, в якому діє одна з моїх громадських організацій, де я є співзасновником і частиною команди. В кінці минулого літа, буквально за 2 місяці до виборів, ми разом з моїми колегами по громадській діяльності вирішили взяти у них участь. Бо скільки вже можна вибирати кращих з гірших? Треба і самими щось робити. На сьогодні нам вже вистачає і знань, і досвіду, і внутрішнього бажання діяти. Знайшли однодумців, згуртували команду і вирішили йти на вибори в міську раду, і в процесі, вже подавши кандидатури і створивши політичний осередок, подумали: а чи не висунути когось також на вибори мера? Адже буде добре мати свого кандидата ще й на виборах мера, і навіть якщо той не стане переможцем, це посилить наші виборчі позиції. В результаті внутрішньої наради команда висунула мене. Це не був мій план, це не була моя мрія чи амбіція стати кандидатом в мери. Але я подумав тоді: чому б не спробувати? В будь-якому разі, навіть якщо і не переможу, це буде гарний громадський і політичний досвід. Таким чином я опинився серед 9 кандидатів на позицію мера міста Яремче. Кампанію ми робили в мінімальний термін –лише протягом 25 днів, строго відведених законом. Раніше нічого не починали, бо, по-перше, не хотіли порушувати закон, а по-друге – не мали часу. Кампанії – і депутатську і мерську – робили з мінімальними грошима, і загалом витратили близько 45 тис. грн. Це були особисті кошти самих кандидатів і лише трохи нам допомагали вболівальники з інших міст.

 

Чи хтось пройшов з вашої команди?

 

Так, ми здобули досить хороші результати. Починаючи з нуля і маючи партійний бренд, про який ніхто раніше не чув в Яремче, – «Сила людей», – ми набрали близько 12%, що дорівнювало 3-м депутатам із 20. Тож, зараз маємо трьох дуже толкових, сильних депутатів в міській раді. Я як кандидат в мери здобув близько 7%, що теж  є непоганим результатом (переможцем став попередній мер, здобувши близько 30%). В міську раду я не пройшов, хоч набрав 17%. Втім,  міська рада на першій сесії за пропозицією моїх колег-депутатів обрала мене одним із членів свого виконавчого комітету (колегіальний орган місцевої влади). І зараз я член виконкому міста Яремче.

 

Чи є в планах повторити виборчий досвід наступного разу?

 

Планів як таких ще не маю, за рік до виборів, думаю, будемо визначатися. Поки що є плани продовжувати громадську, експертну діяльність як в Яремче в місцевій владі, так і на загальнонаціональному рівні.

 

А чи змінилась якимось чином діяльність місцевої ради після того, як туди зайшла нова кров після виборів?

 

Пройшло багато нових депутатів, які мають бажання робити ефективні нововведення, робити щось краще, прозоріше. Є пропозиції запроваджувати електронне врядування, оновлювати сайт тощо. Тобто бажання є і зміни також є. Змінився регламент міської ради – він став демократичнішим. Але відчутних змін, таких, щоб це побачили люди, поки ще не має, бо минуло ще мало часу. Ми робимо акцент на тому, щоб активно залучати громаду до процесу змін. Зазвичай, люди починають цікавитися владою, коли хочуть посварити через щось, скажімо, через ями на дорогах чи погане освітлення, або під час виборів. Хоча у громади є безліч можливостей впливати на владу – всі засідання міської ради і виконкому відкриті – будь ласка, можна брати участь і тримати слово стосовно питань, які турбують. Майже ніхто після виборів не знає, хто є їхніми депутатами, бо переважна більшість голосують «там за когось». Зараз ми намагаємося активізувати людей, здійснюємо обхід по будинках.

 

Zagr

Розкажіть про Вашу громадську організацію, яка діє в Яремче. Чим вона займається?

 

Можна сказати, що це організація місцевого розвитку. Розробляємо, подаємо, знаходимо фінанси на проекти стосовно сталого розвитку Яремчанщини і Карпат. Дуже багато співпрацюємо з національним парком на тему екології і екотуризму; займаємось молодіжними проектами, проводимо волонтерські заходи тощо.

 

Яка впізнаваність вашої організації? Чи залучаєте широкі кола громадськості?

 

Зараз розробляємо програму щодо залучення громади, зокрема з  бізнес-середовища. У нас дуже розвинутий бізнес, особливо туристичний, але власники бізнесу дещо відокремлені, хоча є багато питань, які б вони могли вирішувати, співпрацюючи з владою, з громадою.

 

Ми починаємо потроху розгойдувати і зсувати цю ситуацію, змінювати підходи. Бо підприємці, дрібні й середні, – це лідери громади, люди, які звикли планувати далеко вперед.

 

Насамкінець традиційні запитання. Яка цитата чи вислів запам’ятались останнім часом?

 

«Завтра – це те, що ти думаєш і робиш сьогодні, а сьогодні – це те, що ти думав і робив учора».

 

Можете порадити якусь цікаву, корисну книгу для саморозвитку?

 

Я регулярно перечитую бестселер Стівена Кові, відомий багатьом, «Сім навичок високоефективних людей». Є переклад українською, але раджу читати в оригіналі, якщо є така можливість. Чудова книга, дає відповіді на щоденні запитання щодо професійної активності, менеджменту часу, відносин з людьми тощо.

 

А з більш рідкісного, що останнім часом читав і перечитував і захопився, хочу порадити «Соціальну психологію» Джона Майєрса. Взагалі соціальна психологія – це унікальний предмет, шкодую, що не дізнався про неї років 5-7 тому. Багато дає відповідей на такі питання, як, скажімо, колективне мислення, як люди реагують на різні чинники, як взаємодіють між собою, що ними керує, звідки береться природа таких речей, як стереотипне мислення тощо. Надзвичайно пізнавальна книга. Цікаво, що кожен із нас вважає себе унікальним, але насправді ми багато в чому більш схожі, ніж різні, і ця книга показує, наскільки ми однакові в сенсі способу мислення.

 

Після прочитання стає набагато легше розуміти, прогнозувати реакцію людей, і, до речі, власну реакцію також. Рекомендую до прочитання всім, а особливо тим, хто працює з людьми, з суспільними, політичними, громадськими проектами.


17.03.2016