Гаврилишин:Патріотичних, компетентних і порядних людей в українській владі немає

Богдан Гаврилишин.Фото: Марія Шевченко

 

Богдан Гаврилишин – людина неймовірна. Маючи без малого дев’яносто років, у його очах горить такий запал і завзяття, які побачиш не в усіх двадцятирічних. Особисто я це пояснюю тим фактом, що Богдан Дмитрович останнім часом усю свою енергію (та й власні гроші) витрачає на українську молодь. Кілька років тому він започаткував Благодійний фонд свого імені, ключова програма якого так і називається: «Молодь змінить Україну». Фонд відшуковує здібних і активних дівчат та хлопців, яким дає змогу вивчати європейський досвід у найрізноманітніших сферах – від економіки до екології. З єдиною вимогою – використовувати  згодом той досвід на благо рідної країни. Гасло Фонду Гаврилишина  — «Вчитися. Мріяти. Діяти». Упевнена, ці самі слова багато років тому Богдан Дмитрович підняв на знамена власного життя – неймовірного як на людські стандарти. Народжений у маленькому галицькому селі,  після Другої світової він опинився у Європі, здобув блискучу освіту і став, в результаті, одним із найвідоміших економічних радників, аналітиків і викладачів Канади та Швейцарії – двох країн, в яких прожив більшу частину  свого життя.

 

Десятки урядів на всіх континентах запрошували його для консультацій. В Україні він консультував першого президента, чотирьох спікерів та трьох прем‘єрів. Щоправда, зізнається, нинішня влада до його знання і досвіду зацікавленості не проявляє. Втім, Гаврилишин на це не звертає увагу – всю свою енергію він вкладає у молодь, яку за свої кошти вчить сприймати Україну як маленький пазл великої світобудови. Тобто – вчить мислити, прогнозувати і наближати наше завтра. Заможне, мирне і справедливе.

 

Фото: Марія Шевченко

 

— Богдане Дмитровичу, тема «третього майдану» вже стала перманентним фоном нашого життя. Як людина, яка мала змогу спостерігати за політичними трагедіями і тріумфам без перебільшення сотень країни світу, хочу почути вашу особисту думку — наскільки реальним є Майдан-3 в Україні найближчим часом?

 

— В українському суспільстві панують відчай і безнадія. Суспільство дуже і дуже незадоволене становищем країни.

Існує величезна недовіра до влади, вірніше, до її трьох ключових постатей: президента, прем’єра-міністра і спікера парламенту.

Однак, думаю, Майдану не буде. Необхідною умовою для революції, її каталізатором має стати або якась вражаюча подія, або абсолютно скандальна заява президента чи прем’єр-міністра. Хоча президент більше дбає про свій бізнес, а не про стан України. І пішов на компроміс, не настоюючи на виконанні Мінських угод (з боку Росії – ред.)…

 

— Тобто, ви вважаєте, що обурення і невдоволення людей, дійшовши до якоїсь точки, не конвертується у черговий сплеск народного гніву? Для революції замало усвідомлення людьми того факту, що нами управляє олігарх, який оголосив у країні «деолігархізацію»?

— Як тільки Порошенко став президентом, він мусив передати все своє майно в управління аудиторських кампаній.

Тому одна з причин невдоволення людей – можливість спостерігати, що його бізнес розвивається, не дивлячись на російську агресію.

Щодо деолігархізації — дивно чути від нього вказівки комусь робити те чи не робити те, якщо в першу чергу він це має сказати самому собі.

Він — людина нещира з власним нардом.

 

— Ви знайомі з Порошенком особисто?

 

— Я його дуже добре знаю – вже років п’ятнадцять чи, може, більше. Не раз вечеряв у нього дома, з ним і його дружиною Мариною.

Мушу сказати, що я був про нинішнього президента досить високої думки. Я захоплювався з того, як він розвинув свій бізнес. Він не отримав його так, як отримав, наприклад, Віктор Пінчук, який дістав великі багатства майже за ніщо. Він дійсно був дуже ефективний лідер підприємства…

Ще коли в уряді був, він до мене приходив (як відомо, Петро Порошенко в березні-грудні 2012 року працював Міністром економічного розвитку та торгівлі України в уряді Азарова — МИР)

 

 

— Порадитися?

 

— На дискусію… Або — обмінятися думками – це більш делікатний термін (посміхається).

Однак, коли став президентом, Порошенко не входив в жодний контакт зі мною. Хоча, думаю, я міг би йому порадити щось таке, щоб йому знадобилося…

Моя тихенька порада, гадаю, йому би знадобилася більше, ніж гучна критика суспільства.

 

— Можливо, він не хоче чути ваших порад. Він же недурна людина?

 

— Ні! Він дуже мудра людина. І у нього є певні козирі. Наприклад, він гарно знає англійську мову. Це полегшує йому спілкування зі своїми візаві, не потребує перекладача. А його попередники мали дурних перекладачів.

 

Фото: Марія Шевченко

 

— Тобто?

 

— Таких, що не знали мови! Бувало, я мусив поправляти президентських перекладачів – коли приймав участь у якихось офіційний зустрічах – бо вони неточно перекладали слова українського президента.

 

— Але, будучи мудрою, як ви кажете, людиною, Порошенко не звертає уваги на стрімке падіння своїх рейтингів? Чому?

 

— Я не знаю відповіді. Хоча — так, сьогодні рейтинг Порошенка — 22%. А обрався він з результатом майже 55%. Але я знаю, що у владі повинні бути люди, в яких є три речі. Патріотизм, компетентність, порядність. Я називаю це «Принципом ПКП».

Трагедія України в тому, що усі роки незалежності на найвищих постах держави не було таких людей. І зараз нема.

Є одиниці. І в Кабінеті міністрів, і в парламенті, і в президентській адміністрації. Але вони, ці одиниці, нічого не вирішують, насправді.

 

— Втім, Яценюк в одному зі своїх відео — звернень до народу заявив, що на вищих щаблях влади корупцію подолано.

 

— Я вже не слухаю його звернень. Нема жодного сенсу їх слухати.

 

— Чому перші особи держави дозволяють собі брехати своєму ж народу?

 

— Знаєте, Яценюк на папері – найбільш кваліфікована людина в цілій державі…. Він вже працював усюди (Арсеній Яценюк за роки кар’єри працював міністром економіки Автономної республіки Крим, першим заступником Голови Національного банку України, в.о. Голови Нацбанку, заступником голови Одеської обласної державної адміністрації,  міністром економіки,  міністром закордонних справ України,  головою Верховної Ради  — МИР).

 

— Вундеркінд…

 

— Але тепер лишився  із нього лише «kind», а «wunder» десь подівся. (Wunderkind у перекладі з німецької, буквально  — чудо-дитина — МИР)

Як він веде засідання Кабінету міністрів? Та навіть за радянської України в Раді міністрів були набагато мудріші люди. Вона й називалася – «Рада», бо там направду радилися.

А тепер – пальцем на якогось міністра тицяє і каже — за місяць маєш зробити те, те і те.

 

— А вони кивають головами…

 

— Так, вони кивають головами. А він до них, як до офіціантів у ресторані говорить. Знаєте, так засідання уряду не проводять.

Китайська приповідка, якій вже 2500 років, мовить: «Якщо зробиш щось успішно, кажи – «ми це зробили», а не «я це зробив».

По-друге, Яценюк не є етичною людиною.

 

Фото: Марія Шевченко

 

— Чому ви так вважаєте?

 

— Коли в 2007-му році він створював свій фонд «Відкрита Україна», членами Наглядової ради фонду він запросив Мирослава Поповича (академік, директор Інституту філософії НАН України — МИР), професора Василенка (Володимир Василенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України,  представник України в Раді ООН із прав людини (2006-2010) – МИР) і мене. Я був головою тої Наглядової ради.

І от ми приходимо на наше перше засідання, заходимо до кімнати, а в ній вже сидить (правда, мовчки) Віктор Пінчук. Як то так? Я би зрозумів, якби там був Яценюк. Але – чому Пінчук?

Словом, вже ніколи після того Яценюк нас до себе не запрошував (на сьогоднішній день у Наглядову раду Фонду входить дружина Яценюка Терезія (голова), письменник Андрій Курков та публіцист Микола Рябчук – МИР).

 

— Навіщо він взагалі створив цей Фонд?

 

— Очевидно, щоб купити собі таким чином соціальну легітимність. Бо вже на той час не всі вірили, що він – прекрасна і порядна людина.

Коли він був міністром закордонних справ, то кілька разів на рік скликав українських послів на розширене засідання. Якось попросив мене зробити на одному з таких засідань доповідь про геополітичну ситуацію у світі.  Я бачив, як від ставився до послів – як до хлопчиків.

Тому мене, насправді, не дуже дивує, що він робить те, що робить.

 

— Яку проблему ви вважаєте найбільш кричущою сьогодні в державі?

– Проблема номер один в Україні — корупція.

Корумповані люди – всюди, у парламенті ,у прокуратурі. Той самий Генеральний прокурор — чому його не знімають нарешті? Бо він кум.

МВФ відклав свій черговий транш, бо не бачать жодних серйозних кроків у боротьбі з корупцією.

Тут ведеться дуже багато балачок про реформи, але то є політична косметика. Реформ майже нема.

Тому я не думаю, що всі ці люди зможуть вивести Україну «на чисті води, ясні зорі». Ця влада не зможе реформувати Україну. Та й замало «реформувати», країну треба «трансформувати», докорінно.

Все, абсолютно все треба міняти – структуру політичної влади, економічну систему, соціальну політику, екологічну політику, всі органи влади. Все тотально треба змінювати.

 

— Коли почнуться реальні зміни, на ваш погляд?

 — Трансформація країни почнеться за шість років. І буде тривати ще сім.

 

— Не дуже віриться в такі швидкі переміни.

 

— Я що вам розказую казки? Я знаю, що важко в це вірити, але так буде.

 

Фото: Марія Шевченко

 

— З чого нам усім починати, аби це стало не казкою, а реальністю?

 

— З усвідомлення того, що працювати треба, усвідомлюючи свій з обов’язок перед цією країною,  а не тільки за зарплату. Чому добровольці пішли в АТО? З обов’язку зберегти свою країну.

 

— Таких в нашому суспільстві відсотків 10 максимум.

 

— Цього вистачить.

 

— Виховувати суспільство має політична еліта. А в нас її нема. На кого рівнятися?

 

— Так, сьогодні  ми не мамо політичної еліти. Але ось ці молоді люди, які співпрацюють із моїм Фондом – це і є наша майбутня еліта.

Ви знаєте, що в Україну повернулося тисячу випускників кращих світових університетів? Вони повернулися до України, яка сьогодні є в жахливому стані, хоча там, де вони навчалися, вони могли мати дуже гарну платню. Чому вони повернулися? Щоб працювати  на Україну.

Я знаю, що багато з тих, хто повернувся додому, об’єднавшись, написали такий колективний лист до нинішнього уряду – вони розповіли, яка в кого освіта і попросили – будь ласка, беріть нас, ми готові працювати за вашу мізерну зарплату, аби щось робити для України. Майже жодної реакції від уряду вони не отримали.

Один молодий одесит, Данило Пасько, який закінчив Гарвардську школу бізнесу, самотужки розробив цілу державну стратегію дерегуляції економіки. Він приходив до мене, показував свої напрацювання. Насправді, це стане проривом — якщо його пропозиції будуть реалізовані. Їх тепер вже 28 однодумців, і їх проект називається EasyBusines.

Ось ці люди і  є майбутня еліта країни.

А ще ми створили Школу для депутатів усіх рівнів. Ці молоді люди, наші вихованці, підуть на вибори. Вони, можливо, не будуть статистичною більшістю, але вони будуть моральною більшістю законодавчого органу.

Так було в березні 90-го — колишні політв’язні, письменники, мрійники, ідеалісти були меншістю тодішньої Верховної Ради, їх навіть третини не було, але все, що вони пропонували, ідеологічно збанкрутілі комуністи приймали. Те саме повториться й тепер.

 

— До речі, чому в Україні тоді, на початку 90-х, не відбулося державницького  прориву?

 

— Бо ті мрійники були дурні. Напередодні першої президентської кампанії приходить до мене Юхновський (Ігор Юхновський, професор, академік НАН Українинародний депутат України І–IV скликань, один з шести кандидатів на посаду президента України під час виборів 1991 р., серед кандидатів  демократів були також  В’ячеслав Чорновіл і Левко Лук’яненко — МИР) і каже: «Богдане, я буду кандидатом». Я йому кажу: «Ігоре, скільки людей тебе знає?» Ну в Академії наук хтось знає, ще трохи знають на батьківщині, на Львівщині. Скільки отримаєш голосів? Один відсоток. І то ще буде добре. Навіщо розпорошувати голоси?

 

— Не боїтеся, що помилки 25-річно давності ваші вихованці-політики будуть повторювати й сьогодні?

 

— Ні.

Тому що ми не відшуковуємо лідерів. Ми навіть у своїх студіях ніколи не вживаємо слова «лідер». До влади мають прийти патріотичні, компетентні і порядні люди, про що я вже казав. Амбіції, звичайно, у них мають бути присутні, але вони не мають бути визначальною рисою. А ще людина повинна вміти мріяти.  Я почав мріяти про важливі речі, коли мені було 12. Я народжений у тій бідній, задрипаній Польщі (село Коропець, в якому народився Гаврилишин, належало Польщі, зараз територія  Тернопільської області – МИР) мріяв про те, як стати вільною людиною.

А зараз у моєму рідному селі мною започатковано три фонди: у ПТУ, яке діє в селі від 1993 року, я започаткував стипендії імені мого батька, в загальноосвітній школі – стипендії імені моєї мами, і в музичній школі, в якій вчиться 150 учнів – стипендії імені моєї старшої сестри.

 

Фото: Марія Шевченко

 

— Ви вірите в майбутнє України?

 

— Звичайно.

Ми все переживемо. Ми гірше пережили. Ми пережили голодомор. Але корінь народу живий.

 

 

Галина Плачинда,

видання МИР

 


15.03.2016