Досвід Польщі. Треба бути гордим і вміти слухати.

Асоціація фермерів та фермерських осередків Польщі. Цією зустріччю закінчилася наша офіційна програма перебування у Польщі, проте саме вона запам’яталась мені найбільше. На перший погляд, візит не обіцяв нічого захоплюючого, адже фермери та сільське господарство загалом не були сферою спеціалізації учасників групи. Проте ця зустріч точно не залишила байдужими нічого з учасників. Президент Асоціації Владислав Серафим як досвідчена та мудра людина (депутат Сейму 3 каденцій, один із засновників Всесвітньої асоціації фермерів) зумів повернути обговорення із статистичних та організаційних аспектів діяльності у більш широке русло: міжнародних зв’язків, обміну досвідом, політики розширення ЄС та способів виживання на «спільному» ринку, а також поділився конкретними пропозиціями співпраці з нами. 

 

 

Практична сторона цього спілкування – це переданий досвід співпраці з європейськими інституціями та особливості процесу лобіювання інтересів держави на міжнародному рівні. Пан Президент також навів приклади ініціатив, як реально спрямувати гроші ЄС у реальні справи (пільгові тарифи мобільних операторів для фермерів, навчальні поїздки у країни західної Європи, які часто відкривали приховану сторону високорозвиненої Європи). Конкретними пропозиціями були спільний пошук спеціалістів харчової промисловості для проекту у Казахстані, а також сприяння в організації візитів у європейські інституції для ознайомлення та залучення коштів («партизанський спосіб отримання грошей у Євросоюзу»). Зі своєї сторони ми запропонували контакти українських політичних сил аграрного сектору та допомогу у встановленні офіційних відносин з асоціаціями фермерів України, адже, як виявилось, контакти Асоціації з Україною тільки зароджуються.

 

Бюро обслуговування мешканців (м.Катовіце). Незвичайна зустріч у звичайному для Польщі Бюро обслуговування мешканців (при адміністрації міста Катовіце). Незвичайна, тому що тут повністю реалізована концепція “єдиного вікна”, яку потроху втілюють в житті і в українських ЦНАПах: звичайному громадянину достатньо прийти в одну установу у своєму населеному пункті, щоб отримати майже всі адміністративні послуги, які йому гарантує держава і може забезпечити громада. Як нам розповів керівник Бюро обслуговування із 25-річним досвідом роботи (Michał Szekieta – Kierownik Biura Obsługi Mieszkańców – Wydział Organizacji i Zarządzania), у цьому місці громадяни не можуть отримати хіба що послуги із реєстрації авто та отримання водійських посвідчень, натомість будь-які звернення у сфері екології, планування та землеустрою, податків, реєстрації громадян та реєстрації бізнесу, комунального обслуговування можна адресувати сюди.

 

Крім того, більшість послуг можна отримати і через Інтернет із застосуванням електронного підпису (список послуг Бюро можна знайти тут).

 

Зайве говорити проpol1 чудове технічне оснащення будівлі: можливості для комфортного перебування людей з особливими потребами, літніх людей та тих, хто приходить із дітьми (це не заборонено).

 

Проте до сліз мене вразив куточок на “рецепції” бюро для обслуговування людей з вадами слуху чи мовлення. Уявіть собі екран, де в режимі реального часу працює сурдо-перекладач, який синхронно перекладає заявника та адміністратора!


Усі працівники бюро мають чудову комунікацію з відповідними відділами адміністрації, які розглядають подані документи чи надають дозволи. Для зручності вони спілкуються через відео-конференції незважаючи на те, що будівля Бюро обслуговування зовсім поруч із будівлею адміністрації. А починається прийом мешканців о 7:30 ранку (що є досить звичним для поляків підходом до організації робочого часу). Усі згадані технічні та організаційні рішення недорого коштують і їх запровадження в Українських центрах надання адміністративних послуг цілком реальне.

 

«Відкритий діалог». Назва цієї громадської фундації влучно передає не тільки напрями її діяльності, а й характеризує тенденції україно-польських стосунків. Фундація діє з 2009 року і об’єднує 3 офіси (також у Брюсселі та Києві). Активісти займаються пропагуванням захисту прав людини, лобіювання інтересів політичних в’язнів, моніторингом  ситуації щодо дотримання прав людини на пострадянському просторі. Цільовою аудиторією заходів та звітів фундації є, насамперед, громадські діячі та політики Європи. Так, наявні тісні контакти з комітетами зовнішніх зв’язків та прав людини Європарламенту, а також особисті контакти з дипломатами. Мета такого підходу проста: державні діячі повинні знати, що їх діяльність моніториться, і слідкувати за іміджем своїм та держави, яку вони представлять. Особисте знайомство учасників нашої групи із керівниками організації Людмилою Козловською та Бартошем Крамером може бути одним із шляхів залучення широкого кола політиків та дипломатів загальноєвропейського рівня в рамках статутних видів діяльності фундації.

 

Громадянське суспільство. Для Польщі не просто теоретична конструкція-принцип, а справа, над якою працюють на різних рівнях, залучаючи усіх потенційних учасників – громадян, неприбуткові організації, бізнес, державні установи. Громадські слухання та тренінги для різних цільових груп є важливим етапом прийняття змін до законодавства, це один з видів послуг більшості державних установ. Без реальної думку громадськості не відбувається ні просування законопроекту, ні навіть державного службовця. Поляки усвідомили одну цікаву річ: вдосконалювати державотворчий механізм треба не лише через трансформацію інституцій, а я шляхом підготовки людей до таких змін, тобто важливо донести до кожного його права та обов’язки, щоб він знав, чого можна і треба очікувати та вимагати від державних органів. Важливою складовою є також можливості громадян оцінювати та впливати на державні установи (через системи он-лайн звернень, гарячих ліній, листів). При чому такі можливості для громадян є необхідною умовою готовності держави стати членом ЄС (у цьому контексті оцінюється ефективність та спроможність державних інституцій). Тому з одного боку, Польща користується щедрістю ЄС на фінансування подібних проектів, проте вигода тут взаємна: держава отримує гроші та підвищує стандарти управління, а ЄС в свою чергу отримує достойного партнера, готового поділяти та реалізовувати спільну політику. Україні у цій ситуації треба перейти від тренінгів заради тренінгів, а зацікавити Європу тим, що ми теж здатні мислити з ними на одній хвилі. А для цього хоча б варто навчитися оформлювати заявки на європейські гранти (для цих цілей у Польщі теж проводили тренінги).

 

pol2Дороги? Державні програми та стратегії. Саме ця тема мене найбільше зачепила під час зустрічі у Міністерстві розвитку Польщі. Так, в Україні прийнято безліч стратегій реформування та розвитку різних галузей, проте їх рівень підготовки та особливо виконання незадовільний. У Польщі розуміють, що на основі загальних фраз та формулювань не можливо побудувати щось дієве. Тому 1994 році був організований Центральний офіс планування, а був прийнятий закон про принципи державного планування, основними з яких є скорочення кількості самих програм, широкий підхід до планування (який проте не зводиться до загальних фраз, а передбачає комплексний аналіз ситуації – не тільки план витрачання коштів), наукова обгрунтованість (робота над одним планом залежно від рівня масштабності триває від 1 до 3 років). Наприклад, саме за такою схемою розроблялася Національна Стратегія Розвитку 2020, яка являє собою досить товсту книжку із детальним обгрунтуванням показників соціально-економічного розвитку, механізмів економічної політики та методів контролю за використання коштів ЄС. Національна  На мою думку, доцільно продумати і подібну схему розробки стратегічних програм для України. Адже прозорість системи планування допоможе більш чітко уявляти навіщо потрібні ті чи інші ресурси, скільки їх потрібно, та які показники ефективності їх використання. Такого розуміння бракує у відносинах між іноземними кредиторами та українськими урядовцями, адже перші хочуть бачити бізнес-план, а другі поки ще не навчилися навіть професійно «просити» грошей.

 

Еміграція. Тут не про українців у Польщі (про них буде далі), а про виїзд за кордон самих поляків. Ніким приховується той факт, що біля 2 мільйонів поляків виїхали з Польщі після 2004 року. Проте завдяки реформам та розвитку 60% з них сьогодні повернулося. На цьому постійно наголошують самі поляки. Висновки для України: більшість емігрантів готові повернутися на рівноцінні умови праці та життєвого рівня, як би вони не вкорінилися в інших країнах. Проте людей треба зацікавити і надати гарантії, що в українському місті жити їм буде краще, ніж в польському чи данському селі. І тоді не тільки українці захочуть жити в Україні.

 

Єжи Овсяк і «Великий оркестр святкової допомоги». Геніальний чоловік, який започаткував та присвятив своє життя дуже достойній справі – організації дуже цільового та видовищного збору коштів на допомогу хворим дітям. Це приклад того, як спочатку імідж відомого музиканта допоміг «розкрутити» благодійний проект, а потім сам проект став невід’ємною частиною іміджу. Хороший приклад для українських знаменитостей, які дійсно хочуть залишити помітний слід в історії…

 

Життя і його рівень. За статистикою, Польща поки досягнула 68% середньоєвропейського рівня життя. Яскравим прикладом цього є те, що за кордон поляки все ще здебільшого їздять на роботу, або на навчання, проте не на регулярний відпочинок. Самі поляки гордяться тим, що у них менше бездомних, ніж у Брюсселі, і кращі ванни у корів, ніж у людей в Італії. Можливо, такі порівняння Президента Асоціації фермерів і перебільшення, але злиднів у великих польських містах неозброєним оком не зауважиш (на відміну від центру Києва, наприклад). А тривалість життя – на 7 років вища, ніж в Україні (77-67 років). Більше про складові рівня життя у Польщі можна дізнатись із звіту OECD Better Life Index.

 

Зарплата (!) місцевого депутата. Свої функції депутати місцевих рад у Польщі виконують не задарма. Разом із можливістю офіційно працювати в будь-якій сфері економіки (єдиною вимогою є місце роботи за межами цієї адміністративної одиниці) депутатам виплачують заробітну плату, навіть вищу, ніж мінімальна. Як наслідок, депутати більше зацікавлені у контактах з мешканцями, аніж мешканці. І так повинно бути. Цей підхід можна запозичити і Україні: зменшити чисельність депутатів  місцевих рад (у Польщі типове співвідношення – 58 депутатів на 350 тис. населення, в Україні – це 50 депутатів на 50 тис.), разом з тим наділити їх фінансовими можливостями і матеріально зацікавити служити громаді, адже в кінці кінців хороша робота має бути оплачена.

 

Інтернет. Швидкісний. Безкоштовний. Не тільки у приміщеннях установ, організацій, а й в транспорті (рейсовому міжміському автобусі, швидкісних потягах та міських трамваях), у центральних частинах великих міст. Тут спрацьовують проекти PPP (державно-приватного партнерства), коли і провайдери, і громадяни отримують певні переваги від взаємної співпраці.

 

Клітка для Путіна. Біля цього раритету ми навіть сфотографувалися. Минулорічна досить відома акція українців у Варшаві обернулася для активістів загрозою притягнення до кримінальної відповідальності: у Польщі злочином визнається зневага до державних символів та діячів інших країн. Проте суть ситуації не в необережності активістів, а тому, на якому рівні Польща проголосила солідарність з іншими державами…

 

pol3

 

Листи до державних органів. Як і в Україні, у Конституції Польщі є стаття 63, яка гарантує громадянам та громадським організаціям звертатись до органів влади із зверненнями, пропозиціями та скаргами. Проте ефективним інструментом подання звернень є інтернет-портали органів влади. Тобто не обов’язково фізично подавати папірець, щоб бути впевненими, що його точно розглянуть. В цьому я сама переконалася, коли писала лист до адміністрації Сейму.

 

Музеї як мистецтво. Щоб зрозуміти, як можна цікаво представити історичний музей – варто потрапити у Історичний музей міста Катовіце (сконструйований на місці старої шахти). Експозиція являє собою лабіринт різних історичних періодів і завдяки звуковим та візуальним ефектам рівень сприйняття інформації -майже стовідсотковий. При чому вхід у музей, як і більшість публічних музеїв та галерей Польщі – безкоштовний.

 

pol4

Новий бізнес – за 1 день. Польщі відкрита до оцінювання міжнародними організаціями. За наявності усіх необхідних документів реально зареєструвати суб’єкт підприємництва у день звернення – тобто розгляд заяви триває не до 30 календарних днів, як в Україні, а всього день (при чому, повний список документів доступний на сторінці вже згаданого Бюро обслуговування мешканців і на міністерському порталі адмінпослуг, при чому більшість довідок та дозволів можна отримати у тому ж таки Бюро)! Так, у останньому звіті Doing Business in Poland від Світового банку наведені такі показники: загальна кількість процедур – 4, максимальна кількість днів – 30, ціна – 12,2 % від мінімального доходу (див. тут). Як не дивно, показники України в аналогічному звіті– кращі на 50 позицій (30 місце у світі проти 85 у Польщі), проте дані дослідження базувались скоріше на аналізі законодавчої бази, ніж на реальній практиці роботи з відділами реєстрації. Проте все одно можна порадіти такий високим показникам України.

 

Основне в житті людини та організації – це фундамент. Єжи Конік, польсьський підприємець та громадський діяч в Україні, розповів, як українцям почати довіряти волонтерам, як вибирати бізнес-партнерів та чому погані дороги в Україні – це не просто погані дороги, а наслідок прогалин в діяльності державних органів.

 

Податки на підтримку громадських організацій. Ця опція передбачає можливість кожного громадянина при подачі декларації з податку на доходи в кінці року перерахувати 1% цих коштів на конкретні громадські організації  або загалом на підтримку громадських фундацій. Тут поляки перейняли досвід Великої Британії і у 2004 році внесли зміни до податкового кодексу. На практиці, це досить дієвий механізм: якщо у 2015 цим право скористались 47% платників податків, загалом перерахувавши більше 550 мільйонів на потреби недержавних організацій (у порівнянні з 42 мільйонами у 2004 році). Це вплинуло і на масштаби діяльності та конкуренцію між організаціями, а також у майже 4 рази зросла кількість таких організацій у Польщі. Можливо це і досить незвична для нас практика, проте таким чином громадянин може проконтролювати використання хоча б 1 % від сплачених податків.

 

Ректор чи студенти? Саме студенти важливіші від ректора, а не навпаки. Такий девіз польської вищої освіти. При чому це стосується як державних, так і приватних навчальних закладів. Особливо актуальним такий підхід став зараз, коли університети Польщі відчули сильне зменшення потоку студентів через виїзд молодих людей навчатися за кордон. З однієї сторони такі реалії штовхнули університети рекламувати себе і шукати студентів в інших країнах (через можливості програм Польський Еразмус для України, двосторонніх домовленостей між університетами, Еразмус+ та ін.), проте з іншої – змусили і ставати більш спеціалізованими, відкривати нові напрями навчання, і головне – давати студентам реальні можливості представляти та захищати свої інтереси. Так, без участі студентів не може бути затверджена навчальна програма чи навчальний план, вони мають право подавати апеляції на результати екзаменів, існує безліч відкритих каналів комунікації між викладачами та студентами (спільні заходи, студентські клуби). Цікавий факт: за матеріалами дослідження OECD PISA 2012 (http://www.oecd.org/pisa/keyfindings/pisa-2012-results-overview.pdf) кожен другий випускник польської школи навчається в університеті, в порівнянні з 1989 роком – 10%, а 15-річний поляк знає та вміє більше, ніж його однолітки в США та Західній Європі.

 

Слава Гаврилишину! Такий життєрадісний вираз ми говорили під час фотосесій замість Cheers=)

 

Тисни на гальма. Такий принцип відносин ЄС з Польщею після її стрімкого економічного розвитку. Інвестиції, особливо у Східний регіон (так звану Авіаційну долину Польщі), дають результати і зараз Польща, яку не зачепила криза 20008-2009 років, переживає «економічний ренесанс».

 

«Українcький світ» і українці. Формат зустрічі – обмін думками з приводу проблемних питань розвитку України (еміграція та працевлаштування українців за кордоном , підтримкакультурних проектів, можливість проведення політичних акцій, різний рівень усвідомлення минулого у поляків та українців, здатність громадян змінювати державу). Це було найбільш «неофіційне» та легке спілкування за час нашого перебування. Крім  того, цікаво було побачити Польщу очима українців, які там досить давно мешкають і встигли «влитися» у соціум. Їм належить також ідея перейменувати одну з центральних вулиць Варшави, Новий  Світ, на вулицю Героїв Майдану.

 

pol5

Крім того, без українців не обходилася жодна наша зустріч. Спеціаліст Міжнародного Культурного центру Жанна Комар, працівник відділу міжнародного обміну Вищої Школи Ірина Пушкарьова, перекладач у Бюро обслуговування Ксенія із Запоріжжя, яка навчається у Сілезькому університеті, засновниця Відкритого Діалогу  Людмила Козловська – також українка, менеджер з міжнародних зв’язків Коледжу Європи – Катерина з України, спеціаліст Міністерства розвитку Едвард Свінціцький – вільно володіє українською мовою, дружина пана Коніка – економіст Наталія з Києва… Крім того, українську мову постійно чути на вулиці, в магазинах, кафе, що інколи створює враження перебування не за кордоном, а просто в незнайомому місті в Україні. А до глибини душі вразило знайомство з Alina Zawada – польською дівчиною, яка вивчає українознавство у Варшавському університеті, вільно розмовляє українською мовою і працює у «Відкритому діалозі»!

«Форматні» та «неформатні» висловлювання. Поділюся також деякими неординарними поглядами польських державних та громадських діячів, з якими ми зустрічалися.

«Хм. Цікаво, що біженці в Польщі – в шоколаді» (Іван Андрійшин, «Український світ»).

«Чи буде Росія сильна, чи вже слабка перед війною з Європою? Польща дуже боїться такої війни і надіється на захист НАТО» (Радек Войтек, WOSP).

«Шкода, що я запізно зрозумів справжнє обличчя Європи…» (Владислав Серафім, Асоціація фермерів).

«Щоб держава почала боятися за свій імідж, потрібно розкривати реальну ситуацію саме політикам та дипломатам вищого рівня, міжнародного!» (Бартош Крамер, Відкритий діалог)…

 

pol6

 

Юлія Харченко, Андрій Фіголь, Іван Чабан, Віталій Скочиляс, Максим Глухов, Ірина Дубенська вдячні за можливість ознайомитися з досвідом Польщі в рамках Програми «Молодь змінить Україну» Благодійному Фонду Богдана Гаврилишина!

 

Як кажуть, добре там, де нас нема. Хоча мені більше імпонує інша приказка: всюди добре, а вдома найкраще. У цьому я завжди переконуюсь після повернення з-за кордону в Україну. Проте хочеться, щоб такі враження були пов’язані не тільки з ностальгією, любов’ю до рідних, прив’язаністю чи іншими факторами, а підтверджувалися реальними фактами. А для цього треба хоча б повірити в те, що в нас, українців, все може бути не тільки не гірше чи бодай на рівні, а дійсно краще, ніж в інших країнах!

 

P.S. Коли обдумувала матеріал для звіту, однозначно вирішила для себе, що не варто повторювати інших учасників, пишучи про ставлення поляків до «Солідарності», Івана Павла ІІ чи переходу на євровалюту. Хотілося поділитися новими враженнями, деталями, без яких неможливо повністю описати досвід, здобутий під час польських зустрічей. А висновки – за вами.)

 

DubІрина Дубенська, 

 

Учасник Програми “Молодь змінить Україну” 2015 року,

 

Країна дослідження – Польща

 


09.02.2016